Олександр народився 6 лютого 1969 року в Черкасах. Закінчив школу з золотою медаллю.
«Батько ще з юнацьких років приділяв колосальну увагу спорту. Мав надзвичайну фізичну підготовку, високу витривалість та атлетизм, що згодом заклало міцний фундамент для його успішної служби в елітних військових підрозділах», – сказала донька Софія.
У Черкаському медичному училищі Олександр опанував фах фельдшера. Уже під час навчання вирізнявся наполегливістю, ґрунтовними знаннями та відповідальним ставленням до медицини. Училище закінчив із червоним дипломом у 1988 році.
Того ж року, завдяки гарній фізичній підготовці та здібностям, Олександр пройшов відбір до елітних військ. Служив у 23-й окремій десантно-штурмовій бригаді у Кременчуці. У 1991 році Олександр вступив до Вищої школи КДБ у Москві, однак згодом залишив навчання, оскільки йому не подобалися атмосфера й система закладу.
«З дитинства пам’ятаю його відкритим і комунікабельним: у нашому домі завжди були раді гостям, а поруч із ним кожен почувався своїм. Він умів об’єднувати людей, багато жартував, мав чудове почуття гумору та вмів дуже влучно щось підмітити. Усі знали: тато завжди готовий допомогти й дати мудру пораду. Найбільше я сумую за його щирим, заразним сміхом. Поруч із ним я завжди почувалася захищеною, ніби за кам’яною стіною», – сказала Софія.
З 1994 року Олександр разом із партнером розвивав власну справу у сфері сільського господарства – вирощування глив.
«Тато дуже любив риболовлю, для нього це був особливий спосіб відпочинку та можливість побути на природі. Ще з дитинства пам‘ятаю купу цих рибальських прибамбасів, і як тато взимку складав-розкладав у залі намет. А ще він багато читав і мене привчив до цього», – розповіла донька.
У 2016 році Олександр долучився до «Азова», а за три роки очолив медичну службу полку. Заступник командира 1-го корпусу НГУ «Азов» Микита Надточій на псевдо Раз-Два згадує, що Кроха був позитивною людиною і вмів підтримати бійців.
«Стабілізаційні пункти на «Азовсталі» – це було пекло на землі. У тих умовах надавати першу медичну допомогу й проводити операції могли лише надзвичайні люди, і серед них був наш друг Кроха. На нього лягав обов’язок організувати всю цю роботу. Увесь час оборони Маріуполя це був безперервний конвеєр поранених. У максимально жахливих умовах працював протягом 86 днів, попри втому продовжував рятувати життя. Кроха був прикладом надлюдини», – сказав Раз-Два.
«Кроха з нуля організував на «Азовсталі» шпиталь «Залізяка», через який пройшла понад тисяча поранених захисників», – сказав побратим Чудік.
На «Азовсталі» Олександр спав по кілька годин на добу й схуд на 20 кілограмів.
«Тато писав, що важить менше, ніж у 21 рік. Але навіть на тих фотографіях, де він худий, виснажений, змазаний брудом і втомою, у нього все одно широка усмішка. Від нього й тоді відчувалися неймовірна сила та енергія. При цьому батько жодного разу не писав, що йому погано. Навпаки, у нас було враження, ніби це ми в Маріуполі, а він на вільній території. Навіть коли наприкінці травня тато виходив у полон, він підтримував нас, казав, що все буде добре і що ми скоро обов’язково побачимося», – сказала донька.
Після «Азовсталі» медик перебував в Оленівці та Таганрозі. Останнє відоме місце утримання Крохи – СІЗО №2 в Камишині. У вересні 2025 року його тіло повернули в межах чергового етапу репатріації «1000 на 1000».
«Я так щаслива, що схожа на тебе і ти продовжуватимеш жити в мені й моїх вчинках. Для мене ти назавжди залишишся доброю, світлою та дуже рідною людиною», – сказала донька.
Воїна нагородили відзнаками «За участь в АТО», «За військову службу Україні», «Захиснику Вітчизни», «За доблесну службу», а також подякою та грамотою НГУ.
Поховали Кроху 24 травня 2026 року на кладовищі №4 у Черкасах.
У нього залишилися дружина, донька, онука, брат, сестра, близькі, друзі та побратими.
***
Платформа пам'яті «Меморіал» вшановує пам'ять про героїв спільно із проєктом «Серце Азовсталі», який підтримує захисників та захисниць Маріуполя та їхні родини. Разом ми створюємо серію історій про тих, хто ціною власного життя боронив Маріуполь.
