Антон народився 19 серпня 1999 року в селі Лебединське Донецької області. Тут відвідував дитячий садок і закінчив школу.

«Малими ми билися, але водночас були підтримкою один для одного і найкращими друзями. З дитинства Антон дуже любив автомобілі, розбирався в техніці. У 9 років самостійно розбирав і збирав мотоцикл. А ще й керував ним. Був кмітливим, спортивним. Наш будинок був навпроти водойми, і ми все дитинство в теплу пору купалися там, а взимку каталися на ковзанах. Любив фільми про Гаррі Поттера», – розповів брат Богдан.

У Маріупольському професійному ліцеї №52 Антон здобув спеціальність автослюсаря.

«У 2016 році брат долучився до цивільного корпусу «Азов». Ми тоді сильно «вдарилися» у спорт, зокрема нам дуже подобався біг. У той час Антон остаточно вирішив служити: у лютому 2018 року поїхав до Києва для проходження курсу молодого бійця. Дуже хотів потрапити в розвідку, але його направили до гаубично-артилерійського дивізіону», – розповів Богдан.

«Ми знали один одного цілу вічність, ще задовго до того, як взяли до рук зброю. Поки викладачі читали лекції на останньому курсі, ми пошепки планували майбутнє: мріяли про Київ, про те, як разом здолаємо всі випробування, аби стати частиною легендарного підрозділу. І ми це зробили. Разом пройшли тести, медичні комісії та виснажливий КМБ», – розповів друг і побратим Бурп.

У січні 2020 року до полку доєднався і Богдан. 

«Деякий час я був у Антона навідником гармати. Жили в одній кімнаті, разом тренувалися. Брат любив компанії, був веселим і життєрадісним», – розповів Богдан.

З лютого по вересень 2019 року Тасман у складі артилерійської батареї виконував бойові завдання на Світлодарській дузі.

«Антон завжди був для мене прикладом – цілеспрямований, розумний, спортивний. Він ніколи не скаржився і не просив допомоги, хоч сам завжди був готовий підставити плече. Спільні тренування і в цивільному житті, і в полку, маріупольські будні, поїздки на Юр’ївку та вечори в одній кімнаті, сповнені планів і сміху, – це був золотий час. Час, коли поруч була людина, якій довіряєш більше, ніж собі», – сказав Бурп.

Незадовго до повномасштабного вторгнення Антон підписав другий контракт – був зв’язківцем в артилерії.

«Вдвох ми працювали максимально ефективно. Був період, коли майже щодня на нашому рахунку була знищена техніка противника. З кожним днем, з кожною спаленою технікою, пережитою критичною ситуацією, евакуйованим побратимом і знищеним ворогом ми ставали ріднішими. Досвід спілкування з ним, його самовіддача, вчинки, які він здійснював заради допомоги й порятунку хлопців, – усе це надихало й назавжди закарбувалася в душу та серце. Людина-позитив, справжній герой із тих, про яких пишуть у книжках, розповідають у казках і баладах», – розповів побратим на псевдо Студент. 

Оборонця кремували в Київському крематорії. Урна з прахом зберігається в колумбарній стіні на Алеї Слави Лук’янівського кладовища.

З рідних у Антона залишився брат. Наприкінці березня 2022 року його евакуювали з Маріуполя гелікоптером. Після лікування він повернувся у стрій. 

 

*** Платформа пам'яті «Меморіал» вшановує пам'ять про героїв спільно із проєктом «Серце Азовсталі», який підтримує захисників та захисниць Маріуполя та їхні родини. Разом ми створюємо серію історій про тих, хто ціною власного життя боронив Маріуполь.