Олександр народився 17 серпня 2002 року в Києві. У шестирічному віці переїхав до села Бурти на Київщині. Там навчався до сьомого класу, а згодом повернувся до столиці й закінчив школу № 35.
Мріяв стати військовим хірургом і навчався на факультеті «Лікувальна справа» Національного медичного університету імені О. О. Богомольця.
З перших днів повномасштабної війни Олександр рятував людей. У складі загонів швидкого реагування Червоного Хреста України надавав першу допомогу та евакуйовував цивільних з окупованих тоді Ірпеня й Бучі. Згодом долучився до Першого добровольчого мобільного шпиталю імені Миколи Пирогова та Медичного добровольчого батальйону «Госпітальєри». Працював на медеваку та кейсеваку. Пізніше служив бойовим медиком у спецпідрозділі Головного управління розвідки Міністерства оборони України.
Псевдо Кузьма він обрав не випадково. Після народження рідні довго не могли дійти згоди щодо імені, тож кликали його Кузею або Кузьмою. Згодом в Олександра з’явився кіт, якого теж назвали Кузьмою. Коли господар надовго їхав, кіт знаходив його футболку й спав на ній, чекаючи на повернення.
«Саша був і є турботливим сином та онуком, вірним другом, дуже харизматичним хлопчиною, інтелектуалом, людиною з гострим відчуттям справедливості, порядним і сміливим. Він досконало володів іноземними мовами і був фахівцем в медичній справі. Казав, що ми творимо історію і він не стоятиме осторонь. Він був справжнім патріотом, вірним сином України! Саша не боявся нічого, але його засмучувало забуття. Казав, що якщо він загине, сумно буде, коли ніхто не згадає про те, що він жив, дружив, кохав, воював. Для мене мій син живий!», – написала мама Леся.
Олександра нагородили медаллю «За сприяння воєнній розвідці України» ІІ ступеня, почесним нагрудним знаком «За збережене життя», відзнакою ГУР «За мужність при виконанні спецзавдань» та орденом «Лицарський Хрест УДА».
Поховали захисника в Києві на Алеї Слави Лісового цвинтаря.
У нього залишилися мама, дідусь і бабуся, інші рідні, побратими та друзі.
