Євгеній народився та жив у місті Києві. У 1991 році закінчив школу №76 (нині ліцей), а за рік – . професійно-технічне училище. Із 1994 по 1996 роки проходив строкову службу в Одесі у 24-й окремій авіаційній ескадрильї Державної прикордонної служби України. Отримав звання молодшого сержанта, обіймав посади стрільця, заступника командира взводу та командира відділення. Отримав відзнаки «100 виходів на державний кордон» і «Старший прикордонного наряду». Після демобілізації працював у сфері обслуговування та ремонту автомобілів, а також розвивав власний бізнес із продажу автозапчастин.
У березні 2022 року чоловік добровільно долучився до лав Збройних Сил України. Став старшим стрільцем-оператором 23-го окремого стрілецького батальйону. Після звільнення Київщини брав участь у зачистці цих територій, зокрема у селі Забуччя. Згодом у складі підрозділу виконував бойові завдання на Донеччині: у Новомихайлівці, Золотій Ниві та Торському.
27 лютого 2023 року під час ворожого обстрілу отримав серйозну травму. Євгенію довелося встановити пластину, тож функціональність пальців правої руки значно знизилася. Попри травму чоловік продовжив захищати Україну.
Євгеній завжди виконував бойові накази беззаперечно, проявляючи мужність і відданість справі. Він допомагав евакуйовувати поранених і загиблих бійців із поля бою. Побратими його дуже поважали: Євгеній був енергійним, позитивним, завжди був готовий підтримати та допомогти.
За життя військового нагородили медалями «За Стійкість», «Честь. Слава. Держава», «Ветеран Війни», а посмертно – орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
«Він був душею компанії, його любили за доброту, щедрість і вміння підтримати у найважчі моменти. Завжди цінував дружбу, вірив у краще майбутнє та любив Україну понад усе», – розповів син захисника.
17 вересня 2024 року Євгенія поховали на ділянці почесних поховань Берковецького кладовища у столиці.
У нього залишилися дружина Наталія та син Владислав.
