Дмитро народився в місті Севастополь, в українському Криму. Після школи поїхав здобувати освіту в Києві. Закінчив 2 курси Національного транспортного університету, де навчався на автомеханічному факультеті. На канікулах працював на СТО. Цікавився автомобілями, їх ремонтом, моделями і всім, що їх стосується. Любив село, де з друзями ходив на риболовлю, в ліс, грав у футбол.
Під час повномасштабної війни хлопець став бійцем 3-ї окремої штурмової бригади ЗСУ. Служив на посаді заступника командира бойової машини, навідника-оператора в підрозділі «Гідра».
За гідну службу Дмитра відзначили низкою нагород, зокрема: «За службу та звитягу», «Золотий Хрест», «Ветеран війни», «За поранення» та орден «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).
«Мій син – Герой, та від цього серцю і душі не легше, бо син мав жити у рідній Україні. Син не зміг бути осторонь ще з перших днів війни: доєднався до місцевого ТрО, потім був на охороні критичного об'єкту. Але «це не те» – сказав він. Бо саме воїном хотів стати і став, щоб у самому пеклі захищати країну. Всього себе до останнього віддав захисту України. Не побоявся, не став осторонь, не став боягузом у свої юні 20 років», – розповіла мама полеглого захисника.
Поховали Героя в селищі Шпиків на Вінниччині.
У Дмитра залишились батьки Ольга Степанівна та Володимир Миколайович, брат Олексій та дядько Віктор.
