Ростислав народився 5 квітня 1992 року в місті Первомайськ на Миколаївщині. Був єдиним сином у сім’ї військовослужбовців. Змалку був енергійним, веселим, чуйним, добрим та щирим, завжди готовим допомогти іншим. Навчався у школі №16. Вчителі поважали його за вихованість та порядність.

«Ростік був нашим сонечком. Його усмішка завжди була сяючою – усміхалися не лише вуста, а й очі, переповнені радістю та жагою до життя», – розповіла мама Анна.

Після школи Ростислав переїхав до Маріуполя, де закінчив електромеханічний технікум. Займався кікбоксингом, посідав призові місця на змаганнях і здобув звання кандидата в майстри спорту. Там він познайомився з Крістіною, яка стала його дружиною. Згодом вони переїхали до Миколаєва. Ростислав заочно навчався у Харківському національному університеті міського господарства імені О. М. Бекетова та працював у «Миколаївобленерго».

«Син завжди відрізнявся відповідальністю та сумлінним ставленням до будь-якої справи. За що б він не брався, усе робив старанно, якісно і з душею. Його дуже цінували колеги», – сказала мама.

Незадовго до народження дитини подружжя повернулося до Маріуполя. Дружина згадує, що Ростислав підтримував її під час пологів і був неймовірно щасливим, коли вперше взяв сина на руки. Син став для нього сенсом життя і допомагав триматися навіть у найскрутніші моменти, зокрема на «Азовсталі».

«Він був надзвичайно розсудливою людиною. Любив, цінував, поважав та переймався за батьків і рідних. Обожнював синочка та дружину», – розповіла тітка Лариса.

У 2018 році Ростислав вступив до полку «Азов». Перед повномасштабним вторгненням був інструктором з кадрової роботи та обліку особового складу військової частини. 

«До вторгнення Кит займався документами, працював за комп’ютером. Коли почалися бої, уперше в житті взяв до рук ручний протитанковий гранатомет. Уже за кілька діб підбив два ворожі танки, а згодом особисто знищив і третій. Це був кадровий сержант, не піхотинець і не боєць спецпідрозділу», – сказав ексначальник штабу Тавр.

Побратими казали його дружині: «Сміливість Кита та його техніка породжують спокій і впевненість. Біля нього не страшно». Під час боїв за Маріуполь оборонець Таран писав своїй мамі: «Дізнайся про Кита: як його звати, де його родичі. Передай, що він живий і що він Герой. Він врятував мені життя».

У боях Ростислав дістав поранення, контузію та акубаротравму. У шпиталі на той час майже не було ліків, але навіть там, у надважких умовах, він намагався триматися. Після лікування повернувся на позицію. Понад усе мріяв зустрітися з батьком, який також воював у Маріуполі, але в іншому підрозділі.

За життя Кита нагородили орденом «За мужність» III ступеня, відзнакою Президента України «За участь в АТО» та медаллю «Операція об’єднаних сил. За звитягу та вірність», а посмертно – орденом «За мужність» II ступеня.

Церемонія прощання із захисником відбулася 11 грудня 2022 року в Будинку офіцерів у Первомайську. Поховали воїна в рідному місті. 

*** Платформа пам'яті «Меморіал» вшановує пам'ять про героїв спільно із проєктом «Серце Азовсталі», який підтримує захисників та захисниць Маріуполя та їхні родини. Разом ми створюємо серію історій про тих, хто ціною власного життя боронив Маріуполь.