Олексій народився 6 серпня 1996 року в Херсонській області. Жив в Одесі, працював на меблевій фабриці: проєктував кухонні та спальні меблі, сам їх встановлював. Обожнював автомобілі. Любив музику та море.
Під час повномасштабного вторгнення Олексій долучився до НГУ. Служив у 14-й бригаді оперативного призначення імені Івана Богуна. Обіймав посаду старшого майстра групи телекомунікаційний мереж та інформаційних систем взводу зв'язку 1 батальйону оперативного призначення.
«Я навіки його дружина! Навіть якщо без документів та неофіційно. Олексій був занадто добрим і чуйним, завжди всім поспішав на допомогу. Ніколи не бачив у людях нічого поганого. Готовий був поділитися останнім. Дуже любив доньку. Перед загибеллю вивів багатьох хлопців із самого пекла, він їх врятував. А себе – не зміг. Він завжди залишиться найкрасивішим, найсміливішим, найкращим чоловіком і батьком. Наш Герой! Він завжди знаходив позитив там, де його і близько не було… Ніколи не опускав рук. І наполегливо йшов до своєї мети. Завжди казав: «Якщо старатися, завжди вийде», – розповіла цивільна дружина Христина.
Поховали Олексія Ларіонова на Алеї слави Західного кладовища в Одесі.
У нього залишилися дружина Христина, донька Олександра, мати Людмила, батько Володимир.
