Едуард народився 8 липня 1977 року в селі Бузова на Київщині. Навчався у Київській технічній школі залізничного транспорту Південно-Західної залізниці (наразі – професійний коледж залізничного транспорту імені В.С. Кудряшова). Працював комплектувальником у ТОВ «Еколь Логістікс». У вільний час любив рибалити. Цікавився історією.
У 2015-му його мобілізували до Збройних сил України. Півтора року воював у зоні АТО.
У перший день повномасштабної війни Едуард знову став на захист Батьківщини. Служив у 30-й окремій механізованій бригаді імені князя Костянтина Острозького на посаді гранатометника мотопіхотного батальйону.
«Мій тато був для мене втіленням найкращих якостей: він завжди вмів підтримати, зрозуміти, дати мудру пораду. Завдяки йому я зростала в любові, затишку та безпеці. Я пронесу крізь усе життя пам’ять про нього – з безмежною вдячністю, гордістю та любов’ю, – сказала донька Діана. – Він був надійним, дуже добрим, товариським і хоробрим, умів вирішувати проблеми і завжди підставляв своє мужнє плече. Допомагав тим, хто цього потребував. Він був дуже працьовитим і намагався забезпечити гідний рівень життя своїй родині. Турботливий тато, найкращий брат, добрий дядько, життєрадісний син, справжній друг і товариш – таким він запамʼятається і житиме в наших серцях».
За життя Едуарда нагородили відзнаками від командування, медаллю «Учасник АТО», нагрудним знаком «Честь і слава», а посмертно – орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
Захисника поховали в рідному селі Бузова.
У нього залишилися донька, сестра, рідні та друзі.
