Сергій народився в Казахстані. Закінчив Звягельське вище професійне училище (раніше Новоград-Волинське професійне училище №7), де здобув спеціальності лицювальника-плиточника та маляра-штукатура. Працював за фахом. Спочатку – на підприємстві «Техна» в Звягелі, а потім їздив на заробітки за кордон. У вільний час любив рибалити та відпочивати з родиною.
Коли почалася російсько-українська війна в 2014 році, Сергій став до лав захисників. До 2015-го служив на посаді снайпера в 95-й окремій десантно-штурмовій бригаді. Повернувся до війська в лютому 2022 року, коли почалося повномасштабне вторгнення. Брав участь у звільненні Київщини, зокрема селища Макарів, у складі 95-ї окремої десантно-штурмової бригади. А згодом продовжив службу у новоствореній 46-й десантно-штурмовій бригаді, з якою боронив Херсонщину. Обіймав посаду помічника гранатометника.
«Сергій був дуже доброю, порядною людиною, справжнім патріотом. Хорошим чоловіком, батьком, сином і братом. Він завжди казав: «Хто, як не ми», – написала дружина Ольга.
Сергія нагородили медалями «Учасник АТО», «За участь в антитерористичній операції», «Ветеран війни», а вже посмертно – орденом «За мужність» ІІІ ступеня та відзнакою «За заслуги перед Звягельським районом». Також йому присвоїли звання «Почесний громадянин Звягеля».
Поховали захисника в місті Звягель на Алеї Почесних поховань Центрального кладовища.
У Сергія залишилися мати Катерина Дем’янівна, дружина Ольга, син Олександр і донька Вероніка.
