Руслан народився в на Рівненщині. Жив у селі Кам'яна Гора Рівненської області. Навчався в Олександрійській школі. Працював на будівництвах, також був далекобійником. Перед початком великої війни працював водієм у ПП «Автотранском».
Під час повномасштабної війни, у вересні 2022 року, чоловік був мобілізований до лав Збройних Сил України. Проходив службу в 14-ій окремій механізованій бригаді імені князя Романа Великого. Обіймав посади командира бойової машини, командира механізованого відділення 3 механізованого взводу 4 механізованої роти. За час служби був нагороджений відзнакою Головнокомандувача ЗСУ «Золотий хрест».
«Він був прекрасним чоловіком і надійною опорою в сім‘ї. Гарним сином, хорошим другом і чудовим братом. Все життя поспішав жити, робити людям добро, допомагати. Поспішав збудувати і облаштувати дім, придбати авто, побачити світ. Єдине, чого не дала ця війна – пожити», – написала дружина Ірина Лущевська.
«Був найкращим татом, виконував всі наші забаганки», – додали син і донька.
«Руслан був людиною слова, відданий своїй сім'ї, друзям, родині, завжди йшов на допомогу. З початком повномасштабного вторгнення не міг спокійно сидіти і рвався у бій. Зі слів побратимів, він був розумним і відважним, найкращим командиром», – розповіла сестра загиблого Анастасія Ляхович.
«Кажуть, люди не вмирають, поки їх пам‘ятають. Ти будеш жити довго, тому що житимеш у спогадах не тільки рідних. Тебе пам’ятатимуть багато людей, адже ти був завжди щирим і добрим», – зазначили рідні.
Посмертно Руслан був нагороджений нагрудним знаком «За зразкову службу», орденами «Князівський хрест Героя «Навіки в строю» та «За мужність» ІІІ ступеня.
Поховали військовослужбовця в селі Кам'яна Гора на Рівненщині.
Не дочекалися свого захисника дружина Ірина, донька Маргарита, син Ілля, мама, дві сестри і брат, інші рідні та друзі.
