Микола народився в селі Дубове Закарпатської області. У 9 років переїхав з батьками в село Кривки Полтавської області. Навчався в Покровській школі. Потім пройшов строкову військову службу. Коли повернувся, одружився. Згодом пара вже виховувала дітей. Микола мріяв, щоб вони закінчили університети, оскільки він із дружиною не мали можливості навчатися. Його відушиною був волейбол, обожнював його ще зі шкільних років і грав за будь-якої нагоди. Працював будівельником в Україні та за кордоном, зводив будинки та робив у них ремонти.
Під час повномасштабної війни чоловік був мобілізований до лав Десантно-штурмових військ ЗСУ. Проходив службу у 77-ій окремій аеромобільній бригаді. Обіймав посаду стрільця-номера обслуги.
«Він не мав військової професії, був звичайною людиною із золотими руками. Не мріяв брати зброю до рук, але пішов захищати свою землю, свою родину. Він не злякався, не відсиджувався за кордоном, тому він – Герой, якого повинен пам'ятати кожен», – розповіла донька полеглого захисника Анна.
Поховали десантника в селищі Покровське на Полтавщині.
УМиколи залишилися дружина Альона, син Дмитро, доньки Анна та Маргарита, батьки, рідні, близькі, друзі та побратими.
