Євген народився 15 квітня 1985 року в Києві. Закінчив школу з поглибленим вивченням англійської та французької мов. Часто їздив до Франції та був учасником театральних вистав у Французькому культурному центрі у Києві.
«Він був творчою людиною: багато читав і малював, його енциклопедичні знання дивували друзів», – розповіла мати Олена Олександрівна.
Євген закінчив Київський університет культури і мистецтв за фахом дизайнера, але працював кухарем у столичних ресторанах. Кулінарія стала його справжнім захопленням.
З перших днів повномасштабної війни прагнув долучитися до ЗСУ, але йому відмовили через стан здоров'я. У 2024 році добровольцем став на захист країни. Служив стрільцем у 242–му окремому батальйоні територіальної оборони.
«Командир Євгена розповідав, що він врятував чотирьох поранених побратимів і взяв у полон одного російського солдата», – сказала мати.
«Євген був мудрою і доброю людиною, начитаність робила його цікавим співрозмовником, але справжньою цінністю було його велике серце. Він не просто виконував обов’язок, він проявляв милосердя навіть у найекстремальніших умовах. Передусім турбувався про поранених побратимів і допомагав хлопцям на позиціях. Так само і до полонених – нагодував, напоїв та передав відповідним службам», – додав побратим Борода.
Посмертно Майора нагородили орденом «За мужність» III ступеня.
«Євген був дуже цікавою, начитаною людиною з великим добрим серцем. Він ніколи не відмовляв у допомозі та завжди підтримував побратимів, навіть у дрібницях. Під час останнього виходу, попри небезпеку для власного життя, допомагав евакуювати наших бійців, після чого повернувся і продовжив утримувати позицію. Він знав, для чого прийшов у військо, і відповідально виконував бойові завдання», – сказав командир роти на псевдо Пітбуль.
Поховали Євгена в колумбарії №14 у Києві.
У нього залишилися син, батьки, сестра, друзі та побратими.
