Мирослав народився 2 лютого 1994 року в селі Сокіл Вінницької області. Навчався у Чернівецькому національному університеті імені Юрія Федьковича за спеціальністю «Системи технічного захисту інформації». З 2019 до 2022 року працював у Маріуполі в ТОВ «ЕРТАНЗ» на посаді керівника відділу з логістики. У 2024 році вступив до Військового інституту Київського національного університету імені Тараса Шевченка, де здобув офіцерське звання.
«Мирослав дуже любив грати у футбол – це була частина його життя. Коли він виходив на поле, то відчував свободу і єднання з командою, – розповіла дружина Альона. – Футбол навчив його працювати в колективі, бути наполегливим і не здаватися у найскладніших ситуаціях. «На полі ти можеш показати себе, ким ти є», – так він завжди говорив мені. І так навчав свого сина. Коли він працював у Маріуполі, то навіть там з хлопцями створили свою команду та їздили на змагання в інші міста».
Також мав особливу пристрасть до автомобілів: коли сідав за кермо, його очі завжди сяяли. А ще збирав колекцію іграшкових машинок, постійно купляв особливі моделі для сина, які вони потім разом довго роздивлялися.
Під час повномасштабної війни Мирослав захищав Україну в складі 155-ї окремої механізованої бригади на посаді заступника командира танкового батальйону з психологічної підтримки персоналу. Псевдо Raptor обрав на честь динозаврів, яких любить його син Женя.
Навіть під час служби не забував про футбол і влаштовував матчі для побратимів.
«Він був для мене не просто чоловіком, а справжнім другом, моєю підтримкою та цілим світом. Його мужність та відвага були неймовірними. При цьому він залишався найніжнішим і найдобрішим, виховуючи нашого сина з любов'ю та мудрістю, показуючи йому приклад. Він любив життя, любив наші сімейні вечори та вірив у перемогу України. Він завжди говорив «Не хвилюйся, рідненька, все добре». Я завжди дякуватиму Богу за кожен день з ним», – сказала дружина Альона.
У захисника залишилися батьки, дружина, син, брат та інші рідні.
