Володимир народився у селі Мірча Житомирської області у багатодітній родині. Навчався у школі-інтернаті, а на вихідні приїздив додому. Любив футбол, музику та мріяв співати у хорі й хотів навчатися за цим напрямком. Однак мусив заробляти на життя, тому працював різноробом на будівництві.
«Дуже любив природу і був великим майстром зі збирання грибів, – сказав брат Сергій. – Ми з ним змагалися в цій справі, бо житомирські ліси врожайні».
Наприкінці 2018 року Володимир влаштувався на «Нову пошту».
«Він був роботящим чоловіком, на складнощі ніколи не скаржився, радів тому, що може допомагати сину. Мріяв купити будинок і собаку», – розповіла дружина брата Світлана.
Наприкінці 2022 року Володимира призвали до війська. Після навчання він
служив штурмовиком у 46-й окремій аеромобільній Подільській бригаді. Тривалий час був «на нулі» біля Бахмута, потім захищав Вугледар. Планував навчатися на мінера.
«Дядько був веселим, постійно на позитиві. Попри складне життя, яке у нього було, він був щасливою людиною, – сказав племінник Денис. – На похованні побратими казали, що він був надійним і сміливим воїном. З ним можна було йти в бій, бо знали, що він підстрахує, прикриє та не залишить помирати».
За захист Бахмута Володимира Марченка нагородили орденом «За мужність» III ступеня.
