Володимир народився у місті Кам’янському Дніпропетровської області. Невдовзі родина переїхала на Хмельниччину, а потім до села Новоолександрівка Миколаївської області. Після школи пройшов строкову службу в армії у Десні на Чернігівщині. Коли повернувся додому, працював на фермі у колгоспі «Правда». Після розпаду колгоспу обробляв власну землю, яку отримав на пай. Пізніше працював у пункті прийому молока, яке здавав до Баштанського сирзаводу. Односельці поважали Володимира. Проживав у селі разом з дружиною. Подружжя виховало доньку і двох синів. Чоловік також дочекався і трьох онуків, яких дуже любив.
Коли у 2014 році почалася російсько-українська війна, Володимир став на захист рідної країни. Побував у багатьох гарячих точках, зокрема, на Донеччині у Мар’їнці. Був командиром відділення.
З початком масштабного вторгнення російських окупантів, 27 лютого 2022 року, Володимир був призваний до лав 36-ої окремої бригади морської піхоти імені контр-адмірала Михайла Білинського. Був командиром відділення обслуговування бронетанкової техніки ремонтного взводу ремонтної роти бронетанкового озброєння і техніки ремонтно-відновлювального батальйону.
За словами побратимів, був розсудливим, мав достатній рівень знань з тактики, вогневої підготовки, не раз рятував життя товаришів.
Посмертно старшина Марцинко нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
Поховали захисника у селі Новоолександрівка Миколаївської області.
У Володимира залишилися дружина, діти, онуки та багато близьких і друзів, які щодня сумують за ним.
