Станіслав народився у села Велика Киріївка Вінницької області. Після школи вступив до кадетського корпусу Львівського військового ліцею імені Героїв Крут, бо прагнув стати військовим, щоб захищати рідну землю, родину та друзів. Через три роки став курсантом Одеської військової академії, де здобув професію десантника. Любив спорт, зокрема, займався снайпінгом і грав у футбол.
Після випуску в 2019 році молодий офіцер поповнив лави Десантно-штурмових військ Збройних Сил України. Служив у 95-й окремій десантно-штурмовій бригаді. Виконував бойові завдання в ООС, зокрема, боронив місто Сєвєродонецьк на Луганщині. За відмінну службу у травні 2020-го був нагороджений медаллю «Захисник Вітчизни».
З перших днів повномасштабного вторгнення Станіслав разом із побратимами продовжував боронити Україну від ворога. Він обіймав посаду заступника командира, інструктора з повітрянодесантної підготовки, але разом із усіма виконував бойові завдання на передовій.
«Дуже любив життя, людей, друзів, рідну землю. Він був людиною відкритого і доброго серця та щирої душі. Патріот, який так мріяв про мирне небо над Україною та щасливе дитинство кожного маленького українця. Військова справа для нього була покликанням. Він був моєю підтримкою, моїм авторитетом, моєю гордістю, моїм натхненням життя. Важко тепер вчитися жити і збирати думки, що його поруч живим ми вже не побачимо! Але в серці він з нами завжди…» – розповіла мама офіцера Любов Олексіївна.
Посмертно старший лейтенант Мартич нагороджений орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня.
Поховали Героя у рідному селі.
Вдома на Станіслава чекали люблячі батьки, брат, якому не вистачає підтримки, і дівчина, з якою він мріяв одружитися та мати багато дітей.
