Олександр народився 29 жовтня 1970 року в селі Уздиця Глухівського району на Сумщині. Навчався в Уздицькій восьмирічній школі, а згодом – у Глухівському ПТУ №15, де опанував фах токаря. Під час строкової служби, яку проходив у Севастополі, загартував характер, дисципліну та витривалість. Після демобілізації працював будівельником і дорожнім робітником. Останнім часом був співробітником компанії «Автомагістраль-Південь». У вільний час любив рибалити, ходити по гриби, читати історичні книжки.
Під час повномасштабної війни Олександр служив у 110-й окремій механізованій бригаді. Обіймав посаду стрільця-санітара. Псевдо Тюлень отримав за спокійний і розсудливий характер. Він рідко говорив, не метушився і завжди тримав усе під контролем. А коли починався бій, діяв чітко та рішуче.
«Навіки ти в наших серцях. Навіки ти поряд з нами в молитвах, у піснях, в думках. Ми вдячні тобі до нестями. За те, що себе не жалів, сміливо рушав ти у пекло. Життя за всіх нас ти віддав. Без тебе навкруг все померкло. Взірцевий ти приклад для всіх. Для мене, дітей, для родини, для друзів, знайомих своїх. Для всіх ти знаходив хвилину. Додому на крилах летів, куди б тебе доля не гнала. Букетами квіти носив, щоб тільки я не сумувала. Тепер несу квіти тобі. Политі вони геть сльозами. Дні й ночі проводжу в журбі. Кохаю тебе до нестями. Низький і щирий тобі уклін. Хай царство тобі буде вічне. Не буде твоїх вже світлин. Та в наших серцях ти довічно», – написала дружина Ольга.
Поховали Олександра Матвієнка в рідному селі Уздиця.
У нього залишилися дружина, двоє синів і мама.
