Дмитро народився і жив у місті Миколаєві. Здобув фах повара у професійно-технічному училищі. Пройшов строкову військову службу та вирішив пов’язати своє життя з армією. 2006 року підписав перший контракт і став військовослужбовцем ЗСУ. Пройшов багато навчань у військових навчальних закладах, здобув звання старшини, чим дуже пишався. Армія стала його покликанням, адже чоловік жив військовою справою. У вільний час грав у футбол на позиції захисника.
Під час повномасштабної війни Дмитро служив у 90-му окремому аеромобільному батальйоні імені Героя України старшого лейтенанта Івана Зубкова, що у складі 81-ї окремої аеромобільної бригади. Обіймав посаду начальника контрольно-технічного пункту. З перших днів вторгнення боєць разом із побратимами обороняв Україну від російських окупантів.
«Ми дуже сильно кохали один одного. Це мій Всесвіт, моє повітря, мій Ангел. Його кохання я відчуваю й досі, він часто приходить у снах, підтримує мене, дає відповіді на питання, які мене мучать, обіймає, цілує, що дуже важливо для мене», – розповіла дружина воїна Ксенія.
Тіло десантника кремували.
Вдома на Дмитра чекала дружина.
