Артем народився 19 червня 1991 року в Броварах на Київщині. Навчався у школі №8. Ріс добрим, турботливим і люблячим.

«Син захоплювався різьбленням по дереву та настільним тенісом. Добре знав історію України, і я з задоволенням слухала, як він розповідав цікаві факти про нашу країну», – поділилася мати Ольга.

До армії Артем пішов у 2009 році. Служив у 95-й аеромобільній бригаді, що базувалася в Житомирі. У складі підрозділу три роки воював в АТО на Донецькому напрямку.

«Коли почалася війна, Артем одразу сказав, що піде воювати. Я запитала його: «Чому ти так рвешся туди? Принесуть повістку, тоді й підеш». А він відповів: «У Біблії написано: «Блаженні миротворці». Я сказала йому, що миротворцем є той, хто не відповідає злом на зло, не розпалює конфлікти. Та Артем заперечив: «Потрібно не лише так. Потрібно ще й захищати свою країну, щоб настав мир», – розповіла Ольга. 

З 29 лютого 2022 року Артем у складі добровольчого підрозділу ССО «Азов» брав участь у звільненні Бучі та Ірпеня на Київщині. Останній раз мати спілкувалася з ним 22 березня: «Щоб я не хвилювалася, він не зізнавався, що пішов на війну. Казав, що у друга на дачі. Але від його друзів я дізналася, що Артем на фронті».

Згодом Артем разом з іншими бійцями долучився до спецоперації ГУР під назвою «Небо». 25 березня до оточеного Маріуполя вилетіли два гелікоптери.

«Я і Артем були в першій вертушці, там під час польоту й познайомилися. Увечері нас перекинули на позиції поблизу аеропорта. Наступного дня відбувся перший прямий бій. Саме там Артем проявив себе не просто як боєць, а як справжній командир. Спокійний, зібраний, без зайвих слів. У нього був підствольний гранатомет, і під час штурмів він не раз рятував ситуацію – влучними пострілами змушував ворога відступати. Це була не безрозсудна хоробрість, а виважена й усвідомлена сміливість», – розповів побратим Бухгалтер. У його пам’яті назавжди залишиться один епізод з Маріуполя, пов’язаний із Тьомою:

«Нас притиснули в будинку, відстань до ворога – метрів 30, не більше. Коли по мені відкрили щільний вогонь, Артем вискочив у коридор і почав стріляти, даючи можливість перегрупуватися. У ситуації, коли інстинкт підказує шукати укриття, він діяв інакше – прикривав побратимів. На позиціях постійно все контролював: перевіряв спостережні пости, не дозволяв собі розслабитися. Навіть офіцери дослухалися до нього. Авторитет виник природно, без наказів і формальностей. Іноді в короткі хвилини тиші ми говорили про прості речі. Він жартував, що після всього треба одружитися, поїхати на риболовлю. Для мене Артем – приклад справжнього бойового командира. Людини характеру. Людини, яка діяла. Саме таким я його пам’ятаю».

Про збіг ДНК родині повідомили 14 січня 2026 року. Прощання з Артемом відбулося 14 лютого 2026 року на Майдані Свободи в Броварах. Поховали воїна на Алеї Слави рідного міста.

У Артема залишилися мати, батько, брат, сестра та рідні.

*** Платформа пам'яті «Меморіал» вшановує пам'ять про героїв спільно із проєктом «Серце Азовсталі», який підтримує захисників та захисниць Маріуполя та їхні родини. Разом ми створюємо серію історій про тих, хто ціною власного життя боронив Маріуполь.