Олександр народився 29 липня 1974 року в Києві. Після закінчення школи №61 вступив на бюджет до Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського». Але через життєві обставини мусив працювати й не зміг продовжити навчання. Із старших класів захопився програмуванням – і це стало його професією. Понад 20 років працював веб-розробником в Інформаційному центрі «Електронні вісті». Любив слухати музику. Найважливішою в цьому для нього була якість звучання.
З початком повномасштабної війни Олександр добровільно прийшов до війська, хоч і не мав досвіду в цій сфері. Служив навідником зенітного кулеметного відділення зенітного ракетно-артилерійського взводу роти вогневої підтримки 130-го окремого батальйону територіальної оборони 241-ї окремої бригади територіальної оборони. Воював на Харківщині, а потім вирушив на Донеччину.
«Мій чоловік назавжди залишиться поряд зі мною, в моєму серці. Ми були одружені 20 років і ще декілька років жили до шлюбу разом. Любили вдвох гуляти по вулицях, милуватися природою. До останніх днів мій чоловік мене підтримував, піклувався. Для нього родина була завжди на першому місці», – розповіла дружина Наталія.
Олександра Морозова нагородили орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
Поховали захисника в Києві на 42-й ділянці Берковецького кладовища.
У нього залишилися дружина Наталія, сини Олександр і Єгор, мати Світлана, сестра Олена. Батько помер через рік після загибелі сина.
