Владислав народився 8 грудня 2002 року в місті Олександрія Кіровоградської області. З дитинства займався боксом. Опанував фах зварювальника у професійному училищі. Працював будівельником.
«Син дуже любив життя. Ніби щось знав і поспішав жити. Навіть народився на місяць раніше, щоб мати більше часу в цьому світі. Йому одночасно потрібно було бути в різних місцях: встигати робити справи, гуляти, спілкуватися з друзями. Часто навіть на сон бракувало часу. Він завжди мав багато ідей і планів, які втілював, а не відкладав на потім. А його усмішка... Її неможливо забути – вона зачаровувала», – розповіла мама Юлія.
З початку повномасштабного вторгнення Владислав служив у 95-й окремій десантно-штурмовій бригаді: спочатку штурмовиком, а пізніше розвідником. У лютому 2025 року перейшов до 20-го окремого полку безпілотних систем (зараз 20-та окрема бригада безпілотних систем «К-2»).
«Влад захоплювався автомобілями і мріяв зібрати колекцію на радіокеруванні. Також любив лего. Під час останньої відпустки я подарувала йому LEGO-автомобіль, пожартувавши, що це поки замість справжнього. Його емоції у той момент стали одним із найцінніших спогадів», – сказала наречена Софія.
«Влад був, є, і залишиться моїм побратимом та земляком. Він був веселим, щирим та усміхненим хлопчиком, а ще – сміливим і мужнім», – згадала фельдшерка з полку К2.
Воїн мав відзнаку «Хрест Пошани», медаль «За врятоване життя» та нагрудний знак Сил спеціальних операцій ЗСУ.
«Владислав був чуйною та доброю людиною, з повагою ставився до інших. Його рідко можна було побачити без усмішки. Навіть на позиції знаходив час для жартів. Щовечора ми спілкувалися й детально планували його вихідні, коли мали бути разом. Коли він знав, що буде без зв’язку, просив побратимів заспокоювати мене й передавати, що з ним усе добре. Рідні завжди пам’ятатимуть його незмінні фрази: «Все буде гудіні» та «Без шуму та пилу все буде», – розповіла наречена. – Владислав дуже цінував і безмежно любив свою маму. Мріяв і про власну сім’ю, а під час останньої відпустки надів обручку. 24 серпня я отримала від нього останні квіти та лист, слова з якого назавжди залишаться зі мною».
Поховали воїна у рідному місті.
У Владислава залишилися мама, брат, сестра і наречена.
