Анатолій народився 10 листопада 1973 року в селищі Велика Олександрівка Бериславського району Херсонщини. Був наймолодшим із трьох синів. Навчався в місцевій школі. Батько займався будівельною справою та ремонтом машин, до робітничих професій привчав хлопців з дитинства. Тому вже в підлітковому віці Анатолій мав підробіток. За порадою батьків вступив до Херсонського державного аграрно-економічного університету на факультет «Гідромеліорація». Однак мріяв про творчий шлях.
«Ініціативний, веселий… Толя брав участь у всіх заходах і багато виступав. Був учасником вокально-інструментального ансамблю, грав на гітарі. На свята він обожнював переодягатися в різдвяного чарівника і радувати дітей», – розповіла дружина Світлана.
Анатолій та Світлана – односельці, навчалися в одній школі, але спілкуватися почали в дорослому віці. У 1991-му пара одружилася, а за рік народилася донька Валерія.
«Толя перевівся на заочне навчання та почав займатися власною справою, щоб забезпечити сім’ю. Відкрив більярдний клуб і кафе, аби люди могли десь цікаво відпочити. Він прагнув розвивати село, займався благоустроєм», – сказала Світлана.
В 2005 році родина переїхала у Херсон.
Повномасштабне вторгнення застало їх у різних місяцях: Світлана з донькою були вдома, Анатолій з батьками – у Великій Олександрівці. Чоловік долучився до лав місцевої територіальної оборони: патрулював, добував з тилу ворога зброю й техніку, передавав координати російських позицій. З часом почали співпрацювати з 60-ю окремою механізованою Інгулецькою бригадою.
«Толя був людиною честі та слова: сміливий, відважний, справедливий. Він був прикладом для інших. Тому в перших рядах пішов боронити свою землю. Казав: «Це наш обов'язок. Хто, якщо не ми, буде захищати дітей і стареньких?». Він не хотів, щоб воювала молодь, в якої все життя попереду», – сказала дружина.
Коли Велику Олександрівку окупували, частина ТрО відступила до села Шестірня на Дніпропетровщині, де продовжила партизанити. Вони називали себе «Загін мисливців». Зокрема, завдяки їхнім зусиллям село Заградівка на Херсонщині армії РФ захопити не вдалося. 22 березня 2022 року під час бою ворог знищив позицію бригади. За два дні бійці виїхали в пошуках іншого місця для дислокації.
«Останнім його бачили мої батьки: він приніс вночі випічку, хотів побалувати попри війну. Напередодні вторгнення ми дізналися, що донька при надії. Толя казав, що буде найкращим дідусем. Він був дуже душевним і щирим. Всій нашій великій родині його неймовірно бракує», – сказала Світлана.
На місці загибелі Анатолія встановили пам’ятний знак від жителів Шестерні, а на Алеї Слави у Великій Олександрівці – його портрет.
