Любомир народився 11 січня 1994 року в селі Тетірка на Житомирщині. З дитинства захоплювався технологіями та любив комп’ютерні ігри. Після закінчення Тетірської школи вступив до державного університету «Житомирська політехніка». У 2015-му здобув ступінь спеціаліста за фахом «Біотехнічні та медичні апарати і системи». Того ж року його призвали на строкову службу, яку проходив у Нікополі.
Після звільнення в запас жив у Житомирі, працював у ТОВ «Кромберг енд Шуберт Україна ЖУ». Спочатку був комплектувальником, потім став оператором верстатів з програмним керуванням.
«Це братик від Бога, менший, але з часом я розумів, що він мені як старший брат. Завжди відчував його міцне плече допомоги», – додав брат Вадим.
Під час повномасштабної війни Любомир служив номером обслуги протитанкового взводу роти вогневої підтримки 515-го окремого батальйону 1-ї окремої бригади територіальної оборони імені Івана Богуна.
«Улюблені Любчикові слова – «Хай це буде нашою найбільшою проблемою». Мій коханий був найтурботливішою людиною у світі. Коли він усміхався, здавалось, що навіть сонце світить яскравіше. Любчик мріяв про власну квартиру у місті», – розповіла дружина Оксана.
«Він був моїм найкращим другом. 15 років ми завжди були разом. Разом навчалися, разом жили, разом працювали, разом відпочивали. Хоч він тепер і не поруч, але він назавжди залишиться в моєму серці. Таких, як старічок, більше не буде», – зазначив друг Ігор.
За службу Любомира Нідзельського відзначили нагрудним знаком «Золотий Хрест», медаллю «Ветеран війни – учасник бойових дій» та пам’ятною відзнакою 1 ОБрТрО.
«Коли народився мій Любомир, я відчула, що це особлива дитина. Він такий світлий, справжній. Любчик – це моя душа, моя надія. Завжди усміхнений, добрий, щирий, дбайливий, розумний, сміливий... Неймовірна світла та добра людина. Найкращий син на цілім світі! Я пишаюся своїм Любомиром. Він справжній Герой!», – сказала мати Раїса.
Поховали воїна в Житомирі на Алеї Слави Корбутівського кладовища.
У нього залишилися дружина, батьки, брат, друзі й побратими.
