Максим народився 26 жовтня 1999 року в місті Лозова Харківської області в сім’ї військовослужбовців. Мешкав у Донецьку. Навчався там у школі № 102. У лютому 2012-го з родиною переїхав до Києва. Зі срібною медаллю закінчив столичну школу № 63.

«Максим виріс дуже швидко і якось непомітно. Він не завдавав клопоту з вихованням, бо з дитинства був спокійним, самостійним, не по роках розсудливим і дуже цілеспрямованим. Макс все встигав – і вчитися, і спортом займатися, і брати участь у всіх шкільних заходах, і вдома допомагати. А ще багато читав. Захоплювався історією, і особливо його цікавила історія України, дуже хотів в усьому розібратися, аналізував події», – розповіли батьки захисника.

З 2017-го по 2020 рік Максим навчався в Польщі у Вищій школі економіки в місті Радомі, де отримав диплом бакалавра. 

Важливе місце в його житті займав спорт. З восьми років постійно займався футболом, був голкіпером. Тренувався в спортивних школах та виступав за дитячу команду ФК «Металург» (Донецьк), юнацьку та дорослу команди ФК «Локомотив» (Київ), а в Польщі – за команду міста Радом.

Саме за кордоном Максим усвідомив, що він – українець. І повернувся на Батьківщину. Відразу пішов до центру комплектування, бо хотів служити. У 2020–2021 роках проходив строкову військову службу на посаді стрільця в Національній гвардії України. Брав участь в операції Об’єднаних сил у Маріуполі.

Зі служби Максим звільнився 31 грудня 2021 року. Мріяв продовжити навчання, одружитися, придбати власне житло й автівку, повернутися у футбол, читати книжки і відвідувати театри, пробігти півмарафон. Але втілити ці плани завадила повномасштабна війна.

24 лютого 2022-го Максим пішов добровольцем до центру комплектування. Того ж дня його мобілізували до 30-ї окремої механізованої бригади імені князя Костянтина Острозького на посаду розвідника розвідувальної роти. Брав участь у бойових діях на Світлодарській дузі, поблизу селищ Зайцеве та Майорськ.

10 червня 2022-го під час бойового завдання в «сірій» зоні у складі розвідувальної групи Максим отримав вогнепальне поранення стегна. Перебував у військовому шпиталі. А в серпні, хоч і накульгував, відмовився від додаткового лікування й повернувся до свого підрозділу. Пройшов курси операторів БпЛА. З осені 2022-го воював у складі екіпажу ударних БпЛА.

«Звідки б не приїжджав Максим, завжди приносив мені квіти, обирав найкращі. Тепер щосуботи ми приходимо до нього з квітами і любов’ю», – розповіла мама Ольга Орлова. 

Після загибелі в речах Максима знайшли блокнот, в якому він зробив запис: «Війна давно вже стала буденністю, я вже зовсім не знаю себе, не знаю, який я поза війною. Часто чую про загибель наших бійців, тих, кого знав чи тих, кого не знав. Смерть постійно перебуває поруч, а я надалі будую плани на майбутнє, хоча це доволі безсенсове заняття. Але інакше не може бути, тому що заради цього майбутнього ми і воюємо. Коли пройде час, коли ми знімемо форму, вже не буде тієї поваги від людей, але жити треба так, щоб була повага до самого себе».

Посмертно Максима Орлова нагородили орденом «За мужність» ІІІ ступеня.

Поховали захисника в Києві на Байковому кладовищі.