Андрій народився 27 листопада 1993 року в селі Зоряне на Вінниччині. Закінчив Луко-Барську школу. У Браїлівському професійному ліцеї опанував професію слюсаря-електромонтажника, а згодом здобув фах електрозварювальника. Деякий час був на заробітках у Польщі. Коли повернувся в Україну, працював слюсарем-сантехніком в Обухові та Вінниці. Його цінували за професіоналізм і добру вдачу. Він майстрував з металу, лагодив техніку, вдихав життя в кожен механізм. Захоплювався футболом. Багато часу проводив з улюбленим племінником Матвієм.
Коли почалася повномасштабна війна, Андрій добровольцем став до лав Збройних сил України. Пройшов навчання в Житомирі, а згодом – у Великій Британії. Воював у складі 79-ї окремої десантно-штурмової бригади. Тримав оборону на Донеччині. Під час одного з боїв зазнав вибухової травми, але після лікування у Полтаві повернувся у стрій. Казав, що його місце там, де Батьківщина потребує захисту. Псевдо Рембо отримав, бо з дитинства любив однойменний фільм.
«Колись у розмові Андрій сказав мені: «Мамо, у нас все має бути українським!»», – згадала Любов Іванівна.
«Андрій був дуже хорошим і добрим. Для кожної закоханої пари 14 лютого визначний день, коли вони дарують одне одному подарунки. А для мене подарунком долі був і є Андрій. Та 14 лютого 2024 року став для нас найчорнішим днем…», – написала кохана Олена.
Захисника нагородили орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
Поховали Андрія Орлика в селі Лука-Барська на Вінниччині.
У нього залишилися батько Володимир Павлович, мати Любов Іванівна, брат Павло, племінник Матвій і кохана Олена.
