Данило народився 3 березня 2004 року в Києві. Жив у Бучі. Отримав диплом бакалавра за спеціальністю «Фінанси, банківська справа та страхування». Професійно займався плаванням і змішаними єдиноборствами (ММА), брав участь у змаганнях і виборював призові місця.
Під час окупації Бучі Данилові виповнилося 18 років. Уже за місяць, 4 квітня 2022-го, він добровільно став на захист України.
Служив у роті вогневої підтримки 243-го батальйону 241-ї окремої бригади територіальної оборони. Останній місяць провів у складі 187-го батальйону 123-ї окремої бригади територіальної оборони. Обіймав посаду головного сержанта роти вогневої підтримки.
Данило обожнював мотоцикли – під час служби купив перший, а згодом і другий.
«Коли він приїздив додому, сідав на мотоцикл і їхав – це був його час для душі. Він отримував кайф від швидкості, адреналіну й того особливого відчуття, коли повністю контролюєш дорогу. Для нього це було справжнє відчуття свободи», – згадала кохана дівчина Анна.
Данило мав багато нагород, зокрема: «За оборону України», «Кров за Україну», хрест «Честь і Слава», «Золотий хрест», а також почесна відзнака III ступеня «За заслуги перед Сумщиною».
«Данило був взірцем сміливості, рішучості, кмітливості, наполегливості та витримки. Комунікабельний, розумний, із почуттям гумору. Завжди приходив на допомогу. Мав багато друзів і знайомих. Ми його дуже любимо! Він наша гордість!», – сказали мама Ірина та батько Олександр.
«Даня – справжній герой. Попри молодий вік він пережив і пройшов те, що далеко не кожен зміг би винести. Неймовірно мужній, добрий, сильний, відданий, рішучий. Справжній чоловік. Безстрашний воїн, чудовий командир, професійний снайпер. Найкращий син, люблячий і коханий чоловік, відданий друг і побратим. Даня – моя підтримка, моя душа, моє щастя. Ми були одне для одного всім. Наше безмежне кохання залишиться зі мною навіки, у серці і пам’яті», – написала кохана.
Поховали воїна у Бучі на Алеї Героїв.
У захисника залишилися мама Ірина, тато Олександр і кохана дівчина Анна.
