Валентин народився 14 червня 1996 року в селищі Зачепилівка Харківської області. Після училища вступив до Львівської національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного. 

«В юності захоплювався субкультурами, а його головним хобі було кататися на велосипеді BMX та виконувати трюки. Його пам'ятають як допитливого, енергійного та товариського», – розповів старший брат Юрій.

Під час повномасштабної війни Валентин захищав Україну у складі 93-ї окремої механізованої бригади «Холодний Яр», де обіймав посаду командира 3-ї самохідної артилерійської батареї. 

«Свій останній бій брат прийняв, обстежуючи нові вогневі позиції поблизу Часового Яру. Коли їхній автомобіль потрапив під артилерійський обстріл і його побратими дістали важкі поранення, Валентин без вагань сів за кермо, щоб вивезти їх із зони ураження. Але черговий снаряд обірвав його життя. Отримавши смертельний уламок, Берил затиснув педаль газу і вирвав автомобіль з епіцентру вибуху. Військові кажуть, що, скоріше за все, це були снаряди з повітряним підривом, кориговані дроном», – розповів брат.

Валентин мав багато нагород, зокрема й ордени «За мужність» ІІ та ІІІ ступенів, а також медаль «За оборону рідної держави» за оборону Охтирки, Тростянця та Бахмута.

«Я досі не можу змиритися з тим, що тебе більше немає поруч. Ми виросли разом, ділили не лише дім і дитинство, а й ті невидимі речі, які називаються братерським зв’язком. Ми могли не завжди бути однаковими, але я знав: ти – мій брат, на якого можна покластися. Ти був справжнім чоловіком – чесним, прямим, сильним духом. Таким тебе пам’ятатиму завжди.

Твоє життя обірвалося занадто рано. Найболючіше те, що ти не встиг побачити свою доньку Ванессу. Вона – твоя кров, твоя частинка, твоє продовження. Вона росте, і я бачу в її очах щось дуже знайоме: твій погляд, твою усмішку. Твоя присутність живе в ній.

Я обіцяю: вона завжди знатиме, ким був її батько. Я розкажу їй, яким ти був справжнім: з характером, з гідністю, з великим серцем. Ти мав мрії, ти хотів бути поруч із нею. І хоч доля вирішила інакше, твоя любов до неї залишилася – невидимою, але справжньою. 

Мені тебе бракує. Щодня. Але в кожному спогаді, в кожному слові, у Ванессі – ти живеш. І так буде завжди. Спочивай з миром, брате. Я пам’ятаю. І завжди пам’ятатиму. Люблю. Сумую», – написав брат Юрій. 

Поховали воїна в рідному селищі.

У нього залишилися мати Олена Валеріївна, батько Олександр Юрійович, донька Ванесса, старший брат Юрій і дружина Тетяна.