Станіслав Перфілов на псевдо Гаджет народився 17 січня 1998 року в селі Стольне на Чернігівщині. У Чернігівському професійному будівельному ліцеї опанував фах столяра. Працював будівельником. Наприкінці 2021-го отримав закордонний паспорт. Хотів поїхати на заробітки, але вирішив залишитись в Україні.
24 лютого 2022 року його рідне село Стольне опинилося фактично в окупації, і Станіслав став до лав місцевої самооборони. Після деокупації Чернігівщини тричі ходив до військкомату, але через давні травми його не хотіли брати. Лише у січні 2023-го став до лав ЗСУ. Служив у 32-й окремій механізованій Сталевій бригаді. Воював у Харківській і Донецькій областях.
«Стас був один із трьох, у кого все виходило з першого разу. Він мав вроджене відчуття техніки. Псевдо Гаджет отримав на навчанні, бо привіз із собою купу девайсів, гарнітур, дротів – був наймолодшим і найтехнологічнішим серед «дідів». Хоча ми з нього жартували: попри любов до техніки, він носив телефон у чохлі-книжечці, як старші люди. Це був такий собі контраст його юності та виваженості», – розповів побратим Валентин.
Спочатку Станіслав служив у піхоті, а потім опанував дрон. Обійняв посаду другого пілота: готував дрон до вильоту, коригував курс, вигадував нові кріплення для боєприпасів. Його раціоналізаторські ідеї часто вражали навіть командування.
«Поки він збирав і налаштовував дрони для роботи, завжди дзвонив дружині по відеозв’язку. Мені спочатку було ніяково бути присутнім при їхньому спілкуванні, але потім ми всі звикли. На війні рідні побратимів стають рідними для всього екіпажу. Стас мріяв бути батьком, обожнював Ярославу, робив ремонт удома кожної вільної хвилини. Він жив заради них», – зазначив Валентин.
24 березня 2025 року поблизу селища Леонтовичі Покровського району Донеччини Станіслав разом із іншим членом екіпажу саме виносив дрон для бойового вильоту, коли почався артилерійський обстріл. Ворожа міна впала поруч, і оборонець зазнав важких поранень. Із стабпункту його транспортували до лікарні імені І.І. Мечникова в Дніпрі, а згодом – до Свято-Михайлівської клінічної лікарні в Києві. 8 квітня 2025 року серце Станіслава зупинилося. Йому було 27 років.
«Дружина Стаса написала мені, коли ми сиділи в підвалі в Покровську. Ми якраз розмовляли по відео з іншим нашим побратимом, який у той день втратив око, але вижив. І в ту мить настала така тиша... Вона була пронизана болем і люттю. Ми тоді пообіцяли один одному: не зупинимося. Стас загинув, захищаючи свою родину, і його життя, а не смерть, завжди буде нам нагадуванням, заради кого ми тут», – сказав Валентин.
Станіслава Перфілова поховали в рідному селі Стольне.
У нього залишилися дружина, донька, мама та дві сестри.
