Старший солдат Денис Піщенко народився 9 березня 2000 року в Покровську на Донеччині. Жив у місті Білицьке. З дитинства хотів стати кухарем і здійснив цю мрію. Спочатку навчався в Мирноградському професійному гірничому ліцеї, а згодом – у Навчально-науковому інституті економіки та торгівлі імені М.Туган-Барановського. Смачно готував, захоплювався малюванням.
Під час повномасштабної війни боронив країну у складі 95-ї окремої десантно-штурмової бригади. Служив стрільцем-помічником гранатометника 3-го аеромобільного відділення 2-го аеромобільного батальйону.
«Поряд з ним завжди було тепло і спокійно. Досі чую тембр його голосу й плачу. Денисові назавжди 24 роки. Ані коханої, ані дитини. Не встиг, бо не поспішав. Син був моїм психологом, помічником, підтримкою, порадником. 22 грудня 2024 року від Дениса було останнє «Привіт». Я не встигла відповісти. Зв'язок зник. Ми не знали, де він», – згадала мама Наталія.
Денис Піщенко поліг 6 січня 2025 року внаслідок ворожих штурмових дій біля села Погребки Курської області РФ. Спочатку вважався зниклим безвісти. Лише у квітні 2026-го за результатами ДНК-експертизи його тіло повернули рідним.
«Добрий, справжній, щирий, той, хто швидко вчиться, той, до кого всі йшли з розмовами, той, кого після війни хотіли взяти хрещеним батьком, той, хто вмів так сміятись, що усміхалися всі. Той, хто інколи був щасливим. Той, перед ким я б стала на коліна, тільки щоб хоча б ще раз почути його голос. Сину, сину, Денис, рибка, сонце, красень, золота людина, художник, кухар, дитина, яка повинна була б жити, бо сила його серця врятувала б ще не одне життя. Але не врятувала власне.
Сину, тебе не забудуть, я вестиму нашу з тобою групу «Садок Дениса» в соцмережі. Я дала собі установку, що коли зможу спокійно прочитати вголос вірш Anatoliy Anatoliy «За секунду до крайнього видиху», то це означатиме, що біль зник. Але поки я досі вмираю на другому рядку… », – написала мама захисника.
Поховали воїна в місті Долинська на Кіровоградщині.
У нього залишилися батьки та молодший брат.
