Сергій народився 22 листопада 1962 року в Одесі в сім’ї військового. Тому з вибором професії не вагався – пішов шляхом батька.
Навчався у військовому авіатехнічному училищі за спеціальністю «технік-авіамеханік гелікоптерів». Потім проходив службу в Німеччині. Згодом отримав диплом ракетника у Військово-повітряній інженерній академії імені Жуковського. Службу продовжив на Чукотці.
«Після розпаду Радянського Союзу він демобілізувався за станом здоров’я і переїхав до Маріуполя. Там одружився, у сім’ї народилися син і донька. Брат спробував себе у різних професіях. Працював начальником патрульно-постової служби. Деякий час ходив у море на суднах далекого плавання, де його цінували як гарного електромеханіка», – розповіла сестра Тетяна.
Сергій був надзвичайно світлою й доброю людиною з високим почуттям справедливості. Завжди турбувався про підлеглих. Вірив у добро й справедливість, був патріотом. Казав, що присягу дають лише раз – саме тому виїхав із Росії.
Коли в 2014 році почалася російсько-українська війна, Сергій вступив до лав Національної гвардії України. Брав участь в АТО як командир патрульно-постового відділення.
«Служив на блокпостах разом із побратимами, боронив нашу землю. Захворів на пневмонію та панкреатит. У 2019 році приїхав до мене у Вінницю, де в госпіталі йому видалили жовчний міхур», – сказала Тетяна.
Сергія нагородили почесним знаком «Маріуполь. Відстояли – перемогли» та медаллю «Доброволець».
«Головною його мрією було стати військовим аналітиком: багато слухав новин, аналізував їх, передбачав події. У 2017 році, коли приїжджав до мами з Маріуполя, казав: «Ось побачите, війна дійде й до вас». Ми тоді йому не вірили», – пригадала Тетяна.
З початком повномасштабного вторгнення Сергій воював у складі 109-ї окремої бригади територіальної оборони.
«Брат деякий час працював електриком на «Азовсталі», тому добре знав всі ходи й виходи в підвалах металургійного заводу. Під час бойового завдання дістав осколкове поранення. У підземному шпиталі «Залізяка» на території «Азовсталі» йому ампутували руку і ногу. Брата готували до евакуації. 5 квітня Сергія та інших важкопоранених посадили в гелікоптер. Їх було два – перший долетів до Дніпра, а другий збили росіяни. На борту був мій брат», – розповіла Тетяна.
Поховали Сергія Попова 25 жовтня 2023 року на Алеї Слави Сабарівського кладовища у Вінниці.
У захисника залишилися мати, сестра, донька, син, дві онуки та двоє онуків.
*** Платформа пам'яті «Меморіал» вшановує пам'ять про героїв спільно із проєктом «Серце Азовсталі», який підтримує захисників та захисниць Маріуполя та їхні родини. Разом ми створюємо серію історій про тих, хто ціною власного життя боронив Маріуполь.
