Віталій народився у селі Гордіївка Житомирської області. В дитинстві переїхав з родиною до селища Понінка на Хмельниччині. Там закінчив школу та професійний ліцей.
У 2019-му пішов служити за контрактом у Збройні сили України. Був навідником самохідної артилерійської установки «Гвоздика» у 24-й окремій механізованій бригаді імені короля Данила. З перших днів повномасштабної війни разом із побратимами обороняв Донбас.
«Він був дуже доброю і щирою людиною, ніколи ні на що не скаржився. Коли під час війни Віталічок мав змогу мені зателефонувати, завжди казав, що у нього все добре, щоб я не нервувалася. Хоча там було справжнє пекло - ми дізналися про це пізніше, коли його вже не стало. Віталічок мріяв, щоб війна якнайшвидше закінчилася. Планував повернутися додому, одружитися й починати жити. Бо з 19 років бачив тільки полігон і війну. Боронячи нашу рідну Україну, він віддав найдорожче, що в нього було – своє життя», – розповідає мама загиблого Віта Поремська.
Посмертно старший солдат Поремський нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
Поховали захисника у рідному селі на Житомирщині.
У Віталія залишилися батьки, брат і сестра.
