Владислав народився 2 грудня 1999 року в місті Бориспіль Київської області. Закінчив місцевий ліцей «Лідер» (раніше ЗОШ І-ІІІ ступенів № 6). Потім здобув спеціальність слюсаря-автомеханіка. Працював на Укрпошті. Пройшов строкову військову службу в лавах Національної гвардії України. Захоплювався авіаційною інженерією, з якою мріяв пов’язати своє майбутнє. Разом із вітчимом, який був військовим льотчиком, мали спільне хобі – збирали модельки літаків.
Після демобілізації Владислав повернувся на колишнє місце роботи. Але невдовзі звільнився і почав працювати в компанії «Нова пошта».
«Владик мав справжній чоловічий характер. Вважав, що чоловік має заробляти гроші, брати на себе відповідальність, допомагати батькам, молодшому брату. Він був веселим, добрим, турботливим. Опікувався своїм братом-підлітком. Контролював, щоб він на вулиці дарма не вештався, математику й англійську вчив, на боротьбу ходив», – розповіла мати Олександра Борисівна.
Відразу після початку повномасштабної війни Влад пішов до військкомату разом з друзями. Зрештою потрапив до 15-ї бригади транспортної авіації імені авіаконструктора Олега Антонова. Обіймав посаду навідника зенітного артилерійського відділення зенітного артилерійського взводу 9 батальйону охорони.
«Йому дуже подобалася зброя, він цікавився її видами, виявив здібності до навчання. І зрештою вирішив вчитися на військового. В їхній частині почали набирати на офіцерські курси. Його записали, але потрібно було чекати до літа. Тому Влад записався на інше навчання, з використання стрілецької зброї,. Поїхав, повчився. І тут, як грім з ясного неба, мені каже: відправляють на Донбас», – розповіла Олена Борисівна.
Поховали Владислава Пося в Борисполі на Рогозівському кладовищі.
