Народився Олександр 10 серпня 1983 року в селі Малківка на Чернігівщині. Після школи опанував фах електрогазозварника. Понад десять років працював помічником друкаря на підприємстві «АІР–Поліграф».
У 2014 році, з початком російсько-української війни, Олександр став танкістом і воював на Луганщині. Після демобілізації повернувся до цивільного життя. Коли ворог розпочав повномасштабну війну, без вагань знову став до строю.
«Навіщо я сюди прийшов? Воювати. Я вмію і можу», – так він казав, коли долучився до лав 32-ї окремої механізованої Сталевої бригади, де обіймав посаду водія-механіка танкової роти.
«Був спокійним і врівноваженим. Яку задачу не поставиш – він зробить. Жодних проблем», – поділився командир роти Микола.
Олександр бездоганно доглядав за своїм танком, готуючи його до будь–яких випробувань. Його цивільна професія електрогазозварника стала справжньою знахідкою для підрозділу. Спочатку він не зізнавався у своєму таланті, та все розкрив один випадок. Коли пошкодили антидронову решітку на танку, він мовчки взявся за зварювальний апарат. Відтоді його вправні руки укріплювали захист танків усього підрозділу.
Та найбільше побратими і командири цінували його за залізну рішучість.
«Що б я в нього не запитав: «Саня, готовий?» – він завжди відповідав: «Так, командире. Куди скажете, туди й поїду». Він ніколи не давав задню», – розповів командир танкового батальйону Дмитро.
Олександра Пироженка нагородили нагрудними знаками «Учасник АТО» та «Ветеран війни – Учасник бойових дій». Посмертно – відзнакою командира 32 ОМБр.
Поховали оборонця в місті Прилуки на Чернігівщині.
У нього залишилися дружина, дві доньки, мати і сестра.
