Олександр народився 3 лютого 1977 року в місті Отаманівка (раніше – Молодогвардійськ) Луганської області. Його мама Світлана була фотографом, тато Володимир – шахтарем. Після переїзду родини до міста Шептицький (раніше – Червоноград), Олександр навчався у місцевій гімназії № 2. Коли йому було дев’ять, померла мати. Хлопця виховували батько та бабуся. Після школи Олександр вступив до Червоноградського професійного технічного училища № 67, де опанував професію електромонтера з ремонту промислового обладнання.
Після служби в армії він працював на шахті, а згодом зрозумів, що справжнє покликання – кермування. Любив великі машини, тому працював водієм КРАЗа, БелАЗа, КамАЗа. Останнє місце роботи – приватне підприємство «Застава» у місті Шептицький.
У квітні 2014 року Олександр познайомився із Катериною, яка невдовзі стала його дружиною. у 2017-му в пари народився син Давид – найбільша гордість і радість Олександра. Він обожнював проводити з родиною час на природі: ходив на риболовлю, плавав човном по Західному Бугу.
Олександр брав участь в АТО/ООС. У жовтні 2020 року підписав контракт зі Збройними Силами України. Служив у 128-й окремій гірсько-штурмовій бригаді. Обіймав посаду старшого стрільця-оператора гірсько-штурмового відділення 3-ї роти 15-го батальйону.
Із перших днів повномасштабної війни боронив Україну на Запорізькому напрямку. Потім брав участь у звільненні Херсона.
«Усі побратими відгукуються про Олександра добрим словом. Кажуть, що він водій від Бога. Говорили, якщо їдуть на завдання з ним, то все буде +. В Олександра було багато мрій і планів на майбутнє: навчити сина їздити на велосипеді, з'їздити з сім'єю відпочити на озеро, навчити синочка плавати, ловити рибу, грати у футбол, побачити перемогу України. Але, на жаль, не вийшло. Олександр був доброю, життєрадісною людиною, завжди готовою допомогти», – написала його дружина Катерина.
Поховали захисника у селі Бендюга Львівської області.
У нього залишилися дружина Катерина та син Давид.
