Владислав народився 24 березня 2003 року в селі Лабушне на Одещині. Навчався на тракториста у Кодимському ліцеї №1. У 17 років, після смерті батька, став опорою для сім'ї. Любив техніку – постійно щось лагодив, розбирав і збирав. Мріяв стати далекобійником.
Хлопець пішов захищати країну у 18 років. Служив у 59-й окремій штурмовій бригаді безпілотних систем імені Якова Гандзюка. Обіймав посаду заступника командира бойової машини та навідника-оператора механізованого відділення механізованого взводу.
«Малий, так я його називала, мій братик. Я завжди буду пам’ятати його усмішку та добру душу, – сказала старша сестра Оксана Целуйко. – Його життя було коротким, але воно було сповнене любові до нас, до нашої родини, до України. Для молодшого брата Романа він був більше, ніж старший брат: батьком і наставником. Він загинув, захищаючи нашу країну. Нам так боляче, але ми так пишаємося! Братику, я стільки всього не встигла тобі сказати, стільки доброго побажати, краще пояснити, який ти для мене важливий. Пробач».
Поховали воїна на Алеї Слави у місті Кодима Одеської області.
Вдома на нього чекали мама, молодший брат і старша сестра.
