Павло Сардак народився 15 січня 1997 року в селищі Славгород на Дніпропетровщині. У 2012 році закінчив місцеву школу, після чого вступив до Вищого професійного училища №17 у Дніпрі, де опанував фах електрогазозварювальника. Працював за спеціальністю.
«Павло був спокійним, доброзичливим хлопцем із почуттям гумору. З дитинства любив риболовлю та поратися на землі. Я виділяла йому невелику ділянку городу, де він сам вирощував картоплю й помідори. Радів урожаю і приносив показати, що в нього виросло», – розповіла мати Тетяна.
Павло займався єдиноборствами під керівництвом сестри Ольги. Брав участь у змаганнях із ММА та рукопашного бою, ставав чемпіоном міста й області, а також здобув бронзу на чемпіонаті України серед юніорів.
«Спорт дав йому колосальну дисципліну, відповідальність та загартував характер ще задовго до армії, зробивши з нього справжнього чоловіка, якого неможливо було зламати чи вивести з рівноваги», – сказала Ольга.
У квітні 2017 року Павла призвали до лав Збройних Сил України. Після навчання у військовій частині на Львівщині він подав рапорт із проханням служити в морській піхоті, адже це була його мрія. Павла направили до Миколаєва, у військову частину А2802. Він підписав контракт із 36-ю окремою бригадою морської піхоти імені контрадмірала Михайла Білинського.
«Пашко мав дивовижний характер – у ньому поєднувалися величезна внутрішня сила, спокій та неймовірна душевна доброта. Він був людиною-святом, яка своєю появою могла миттєво підняти настрій і вселити впевненість, що будь-яку проблему можна вирішити. Його унікальною рисою був абсолютний, залізобетонний спокій. Що б не відбувалося навколо, він ніколи не нервував, не панікував і в найважчі хвилини залишався незворушним, як скеля. Брат обожнював життя, рух і завжди мав купу ідей. Попри те, що на фронті він став суворим і мужнім морським піхотинцем, війна не змінила його доброту», – розповіла сестра.
Під час служби Павло закінчив спеціальні курси та здобув кваліфікацію топогеодезиста третього класу. Служив розвідником-далекомірником і командиром вогневого взводу. За службу його відзначили грамотами з нагоди Дня Незалежності України, Дня ракетних військ і артилерії та Дня морської піхоти України. У 2021 році він вступив до Бережанського агротехнічного інституту, щоб здобути офіцерське звання.
Незадовго до повномасштабного вторгнення Павло дістав контузію та був у госпіталі. Однак 24 лютого 2022 року, коли мати зателефонувала й запитала, чи він досі в лікарні, відповів, що вже перебуває на позиції.
«Він був із тих людей, з якими без вагань ідеш у будь-який бій. Справжній морпіх-воїн за покликанням, який щиро горів своєю справою і ніколи не шукав легких шляхів. Усі ми знали: якщо Пашка поруч, завдання буде виконане, а спина – прикрита. Він поєднував у собі залізну воїнську дисципліну з неймовірною людяністю. Навіть на позиціях, під обстрілами, його фірмовий гумор та позитив рятували весь підрозділ від смутку», – сказав побратим Олександр.
25-річний Павло Сардак поліг 29 березня 2022 року в Маріуполі на Донеччині. Його поховали у братській могилі. Рідні мають координати місця поховання, однак через російську окупацію міста поки не можуть приїхати туди.
Воїна посмертно нагородили орденом «За мужність» III ступеня.
У нього залишилися батьки та дві сестри.
*** Платформа пам'яті «Меморіал» вшановує пам'ять про героїв спільно із проєктом «Серце Азовсталі», який підтримує захисників та захисниць Маріуполя та їхні родини. Разом ми створюємо серію історій про тих, хто ціною власного життя боронив Маріуполь.
