Станіслав народився у місті Сміла Черкаської області. Навчався у місцевій школі №12. У 2017 році закінчив Черкаську філію Приватного вищого навчального закладу «Європейський Університет» за спеціальністю «Менеджмент». У 2018-2020 роках проходив строкову службу в навчальному центрі «Десна» на Чернігівщині. У вересні 2021-го поїхав на заробітки в Данію. Повернувся до України напередодні нового року. У лютому 2022-го мав їхати туди знову на роботу.
У перший день повномасштабної війни, 24 лютого 2022 року, близько 12 години Станіслав пішов до військкомату. Сказав, що не може сидіти вдома, треба йти захищати Україну і додав: «Якщо не я, то хто має це робити».
Служив оператором протитанкового відділення взводу вогневої підтримки у 95-й окремій десантно-штурмовій бригаді.
«Мій син був, добрим, чуйним, веселим, щирим хлопцем, ніколи не відмовляв у допомозі. Любив своє місто, любив життя, знаходив спільну мову з усіма, навіть за кордоном. Не любив коли ниють чоловіки», – розповіла Мирослава Семенюк, мама загиблого.
«Наш Стас дуже хороша людина. Вже минуло півроку з того жахливого дня, але я досі не можу говорити про нього в минулому часі. Наш Стас був, є, і буде! Поки живе пам'ять про нього, то живе і він! Це найкращий чоловік, якого я тільки могла знати. Завжди усміхнений високий, красивий, мужній, сміливий. Я безмежно дякую долі за те, що познайомилась і зустріла Стаса. Таких, як він, більше немає і не буде. Продовжую писати йому майже кожен день, розповідаю про все, що відбувається в моєму житті і нашій країні. Я вірю в те, що він все чує і продовжує нас оберігати, але вже з іншого світу», – розповіла подруга Вікторія.
Поховали захисника на Алеї Слави у рідній Смілі.
У Станіслава залишилися батьки і сестра.
