Віктор народився 2 лютого 1982 року в селі Митки Вінницької області. Після школи навчався на водія в Кузьминецькому професійному аграрному ліцеї.
«Віктор був дуже доброю, щирою і світлою людиною. Він завжди приходив на допомогу, умів підтримати, був турботливим, відповідальним і справедливим. Його дуже любили й поважали рідні та друзі», – розповіла двоюрідна сестра Валентина.
У січні 2015 року він вступив до війська. Служив у 30-й окремій механізованій бригаді. Під час боїв зазнав поранення. Після звільнення зі служби лікувався. У 2020 році знову долучився до лав ЗСУ. Обіймав посаду командира лінійно-кабельного відділення зв'язку 56-ї окремої мотопіхотної Маріупольської бригади. Повномасштабне вторгнення Шатун зустрів у Маріуполі.
У службовій характеристиці зазначено, що Віктор був сумлінним, дисциплінованим і відповідальним військовослужбовцем.
«Брат завжди прагнув розвиватися, багато навчався, постійно вдосконалював професійні знання. До будь-якої справи ставився серйозно. Умів знайти спільну мову з людьми, був врівноваженим, тактовним і справедливим. Побратими поважали його за професіоналізм, людяність і готовність у будь-яку хвилину підтримати. Він щиро любив свою справу й був переконаний, що має захищати Україну», – сказала Валентина.
За життя Віктора нагородили медалями «Учасник АТО» та «Ветеран війни – учасник бойових дій».
Поховали воїна в рідному селі Митки.
*** Платформа пам'яті «Меморіал» вшановує пам'ять про героїв спільно із проєктом «Серце Азовсталі», який підтримує захисників та захисниць Маріуполя та їхні родини. Разом ми створюємо серію історій про тих, хто ціною власного життя боронив Маріуполь.
