Народився Денис у селищі Горностаївка Херсонської області. З дитинства любив готувати. Він був старшою дитиною в родині, опорою для матері та прикладом для чотирьох молодших братів. Зростав без батька. Не боявся роботи – з юних років підробляв у селі. На зароблені гроші купував подарунки для рідних, особливо любив тішити братів солодощами.
Після закінчення місцевої школи Денис навчався у Херсонському вищому професійно-технічному училищі № 9 за спеціальністю кухаря, а також у Новокаховському професійно-технічному училищі № 14, де здобув фах кондитера. Працював за фахом у різних закладах Херсонщини.
7 жовтня 2021 року Денис мобілізувався до 156-го зенітного ракетного полку імені Максима Кривоноса. 15 лютого 2022-го підписав контракт. Мріяв здобути військову освіту й побудувати кар’єру в цій сфері.
Перший день повномасштабного вторгнення став для Дениса бойовим хрещенням – він узяв участь у кількох боях за Київщину. Боляче сприйняв окупацію рідного селища.
«Син мене заспокоював, казав: «Мам, ми дійдемо і до Херсона, звільнимо всі території. Ми будемо стояти до кінця, аби тільки Україна була вільною», – розповіла мама Тетяна Олександрівна.
Востаннє вона говорила із сином 25 лютого. Денис повідомив, що в бою отримав поранення, але почувається добре. Обіцяв передзвонити, коли зарядить телефон. Але того ж дня зв’язок урвався. Разом із Денисом полягли ще четверо побратимів. На місці їхньої загибелі встановили пам’ятний знак.
«Він був для мене всім… Наша гордість… Ми його дуже любимо. Молодші досі не вірять і запитують: «Війна закінчиться, а Денис приїде?» Вони його чекають…» – додала Тетяна Олександрівна.
Посмертно Дениса нагородили медалями «За оборону України», «Захиснику Вітчизни» та нагрудним знаком «Комбатанський хрест».
Поховали захисника в селі Кутянка Рівненської області.
У нього залишилися мама і четверо братів.
