Народився Денис 17 вересня 2002 року у селищі Горностаївка Херсонської області. З дитинства любив готувати. Він був старшою дитиною в родині, опорою для матері та прикладом для чотирьох молодших братів. Зростав без батька. Не боявся роботи: з юних років підробляв у селі. На зароблені гроші купував подарунки для рідних, особливо любив тішити братів солодощами.
Після закінчення місцевої школи Денис навчався у Херсонському вищому ПТУ №9 за спеціальністю кухаря, у Новокаховському ПТУ №14 опанував професію кондитера. Працював за фахом у різних закладах Херсонщини.
7 жовтня 2021 року Денис мобілізувався до 156-го зенітного ракетного полку імені Максима Кривоноса. 15 лютого 2022-го підписав контракт. Мріяв здобути військову освіту й побудувати кар’єру в цій сфері.
Перший день повномасштабного вторгнення став для Дениса бойовим хрещенням – він узяв участь у кількох боях за Київщину.
Боляче сприйняв окупацію рідного селища.
«Син мене заспокоював, казав: «Мам, ми дійдемо і до Херсона, звільнимо всі території. Ми будемо стояти до кінця, аби тільки Україна була вільною», – розповіла мати Тетяна Олександрівна.
Востаннє вона говорила із сином 25 лютого. Денис повідомив, що в бою зазнав поранення, але почувається добре. Обіцяв передзвонити, коли зарядить телефон. Але того ж дня зв’язок обірвався. Разом із Денисом полягли ще четверо побратимів. На місці їхньої загибелі встановили пам’ятний знак.
«Він був для мене всім… Наша гордість… Ми його дуже любимо. Молодші досі не вірять і запитують: «Війна закінчиться, а Денис приїде?». Вони на нього чекають», – сказала мати.
Посмертно Дениса нагородили медалями «За оборону України», «Захиснику Вітчизни» та нагрудним знаком «Комбатанський хрест».
Поховали воїна в селі Кутянка Рівненської області.
У нього залишилися мати та четверо братів.
