Ірина народилася 1 листопада 1970 року в селі Дар’ївка на Херсонщині. Навчалася в Херсоні, де опанувала професії ткалі та продавчині. З дитинства завжди захищала слабших.
«Сестра мала непохитні принципи. Такою зосталася і в дорослому віці. Після анексії Криму та вторгнення армії РФ в Донецьку та Луганську області сказала: «Моє значить моє, ніхто не має права того одбирати. Тобто, якщо напали на мою землю – я повинна її боронити», – згадала сестра Валентина.
Під час подій Революції Гідності жінка почала волонтерити. В 2014 році пройшла курси з домедичної допомоги та тактичної медицини. Після цього з Херсонської Самооборони перейшла до сектору медичного забезпечення, який став волонтерським загоном «Влад».
У 2015 році Ірина підписала контракт і вступила до 36-ї окремої бригади морської піхоти ЗСУ.
Майже увесь час прослужила в селі Широкине на Донеччині. Спочатку санітарною інструкторкою, а потім ще й радіотелефоністкою. Побратими називали її «мама», бо дбала про них і була на зв’язку з їхніми сім’ями.
«У перший приїзд додому Іра відмовилася від кави з цукром. На моє здивування вона пояснила, що везла до шпиталю пораненого в голову бійця, молилася та дала обіцянку, що якщо його довезе – не буде їсти солодкого місяць. Вона його довезла тоді. Вона всіх, кожного, довозила і казала, що при ній двохсотих не буде», – розповіла сестра.
За життя Ірину нагородили орденом «За мужність» ІІІ ступеня та медаллю «За участь у бою».
Поховали захисницю в Херсоні на Алеї Героїв.
Посмертно рідним вручили орден «За мужність» ІІ ступеня. На місці загибелі Ірини Шевченко встановили пам’ятний знак, а на будівлі рідної школи – меморіальну дошку.
