Олексій народився 1 лютого 1995 року в Запоріжжі. Навчався у школі №55.
«Мій синочок був мені опорою і гордістю. Навчався, закохувався. Цікавився всім: щось ремонтував, щось паяв – телефони, скутер, комп’ютер. Сміливий, чесний, із серцем, відкритим для кожного. Був дуже добрим хлопцем, завжди всім допомагав», – розповіла мати Альона.
Опанував у Запорізькому професійному ліцеї професії водія та автослюсаря. Певний час працював водієм, а в 2015 році пішов служити. Олексій мріяв потрапити до лав полку «Азов», і за рік домігся, щоб його перевели. Так Альфа став водієм у «Азові».
«Мого сина не стало на День матері. Привітав мене – і загинув. Ми були не тільки мама і син, ми були друзями. Життя не вистачить, щоб згадати всі теплі спогади. Для мене він назавжди живий, продовжую любити і чекати», – сказала мати.
Олексія Шевченка за час служби нагородили нагрудними знаками «Ветеран війни» і «Сили протиповітряної оборони НГУ», а посмертно – орденом «За мужність» III ступеня.
Тіло оборонця станом на травень 2026 року не знайдено і не поховано.
З рідних у Олексія залишилася мама.
*** Платформа пам'яті «Меморіал» вшановує пам'ять про героїв спільно із проєктом «Серце Азовсталі», який підтримує захисників та захисниць Маріуполя та їхні родини. Разом ми створюємо серію історій про тих, хто ціною власного життя боронив Маріуполь.
