Анатолій народився 28 січня 1976 року в Запоріжжі. Закінчив місцеву школу. Створив сім’ю. Рідні згадують, що відтоді він усе робив, щоб бути для близьких опорою, захистом і забезпечити їм гідне майбутнє. У 24 роки переїхав до Харкова – міста, яке щиро полюбив. Займався підприємницькою діяльністю.
Важливе місце у житті Анатолія відігравав спорт. У спортивній школі грав у гандбол, а з юності захоплювався боксом. Спорт загартував його тіло, а життєві випробування – характер. Він завжди прагнув бути сильнішим і кращим заради тих, кого любив і за кого ніс відповідальність.
Коли у 2022 році розпочалося повномасштабне вторгнення, Анатолій без вагань став на захист України. Брав участь у звільненні Харківщини. Згодом передавав бойовий досвід як інструктор, але у 2023 році знову повернувся на передову, приєднавшись до 3-ї окремої штурмової бригади. Як командир відділення 3-ї роти 2-го механізованого батальйону воював на Донецькому та Луганському напрямках. Тримав оборону в Авдіївці. Попри поранення щоразу повертався до строю. Його псевдо АНТ у перекладі з тюркської мови означає «присяга».
«Мій тато щиро любив природу, знаходив у ній спокій, натхнення і внутрішню рівновагу. У пам’яті рідних і близьких він назавжди залишиться людиною честі, сили та глибокої відданості своїй родині, Батьківщині та справі захисту життя і майбутнього. Для нашої родини втрата тата – найболючіша. Для нас він завжди був і залишиться найріднішою людиною, нашою опорою, прикладом сили, доброти, честі і гідності», – написала донька Євгенія.
За службу Анатолія нагородили орденом «За мужність» III ступеня.
Поховали захисника в Харкові.
У нього залишилися дружина та донька.
