Євген народився в Києві. З раннього віку займався танцями, потім потрапив до акторського гуртка. Це і визначило його подальше життя.
«Мабуть, він взяв талант від діда. Мій батько дуже гарно співав, а його розповіді – то були вистави одного актора», – каже мама Катерина.
Після закінчення школи Євген вступив на бюджет до Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені І. Карпенка-Карого.
Після отримання диплома Євген розпочав омріяну кар’єру актора. Вісім років грав у приватних альтернативних театрах, знімався у серіалах та брав участь у телепроєктах.
У вільний час любив подорожувати, ходити в гори, кататися на лижах, дивитися фільми та співати. Обожнював море. В юності любив ролики, ковзани, велосипед…
У перші місяці повномасштабної війни Євген влаштувався «Нову пошту». Про вистави і концерти мова не йшла.
«Йому було морально нелегко змінити сцену на ділянку терміналу. Але він все намагався робити відповідально, найкраще з можливого. У нього такий підхід був до всього. Ці кілька місяців він був уже думками на війні, але хотів бути корисним, працювати – без перерв і відпочинків», – говорить Катерина.
Євген намагався потрапити на фронт тричі. Лише в серпні 2022 року його мобілізували. Спершу був звязківцем, потім змінив фах на бойового медика. Невдовзі Євген отримав звання сержанта та посаду старшого бойового медика 3-ої окремої штурмової бригади.
«Він стільки врятував життів! Я спілкувалася з медикинею, яка служила з ним пліч-о-пліч. Вона казала мені: Женя робив щось неймовірне. Він сам ходив на передову, хоча й не мав за посадою, виніс сотні «безнадійних». Він стільки врятував кінцівок – в ситуаціях, коли інші зробили б ампутацію, він знаходив рішення. Він сотні життів зберіг! Його руками діяв Бог», – каже мама захисника.
Євген був нагороджений нагрудними знаками «Хрест хоробрих» та «Золотий хрест».
Поховали захисника на Алеї Героїв у місті Вишневому на Київщині.
У Євгена залишились мама, вітчим та рідні.
