Валерій Іванович народився в столиці. Останні 20 років жив з родиною в місті Ірпінь Київської області. У 2015-му здобув вищу освіту в Академії муніципального управління. Був учасником АТО. У мирному житті був приватним підприємцем – мав свою станцію технічного обслуговування автомобілів, був висококласним рихтувальником авто.
Під час повномасштабного російського вторгнення чоловік знову став на захист своєї країни від ворогів. Служив у 65-ій окремій механізованій бригаді Збройних Сил України. Обіймав посаду командира відділення-командира машини взводу технічної розвідки ремонтно-відновлювального батальйону. Проте виконував бойові завдання як заступник командира взводу розвідки.
«24 лютого ми зустріли на березі Червоного моря, в Єгипті. День народження коханого. Дома чекає родина. Небо в Україні закрите, виліт скасовано. Тиждень намагалися вилетіти в Європу. Потім Турція, Австрія, Чехія – і 5 березня Валєра вже у військкоматі. Маючи досвід АТО, він готував бійців до завдань. Хлопці дякували йому за врятовані життя. Потім Ірпінь, Буча, Мощун, Запоріжжя. 28 липня коханий не повернувся з бойового завдання. Девять місяців ми шукали, сподівались і вірили у диво... Він ніколи не був осторонь подій в Україні: участь в Майдані, АТО, повномасштабна війна. Понад усе на світі любив свою родину», – розповіла дружина полеглого воїна Наталія Костильова.
Валерія поховали 26 квітня 2023 року в Ірпені на Алеї Слави.
У захисника залишилися дружина, дві доньки, онук і сестра.
