Дмитро народився 14 вересня 1982 року у місті Токмак Запорізької області. Був єдиною дитиною в родині, ріс жвавим, відповідальним і добрим. З дитинства любив конструювати техніку, малював, випалював по дереву, багато читав. У дорослому віці зберіг любов до ремонту автівок та захопився полюванням.
Закінчив місцевий механічний технікум (нині фаховий коледж). З 2002 до 2004 року служив у армії, опісля навчався у Запорізькому центрі первинної професійної підготовки «Академія поліції» . Заочно закінчив Дніпровський університет внутрішніх справ і служив у рідному Токмаку. Мріяв ростити синів і стати бджолярем.
У 2015 році добровольцем вирушив у зону АТО. Служив у військовій службі правопорядку та боровся з контрабандою на Донбасі. У 2019-му, після трьох контузій та поранення, перевівся у військкомат Скадовська, а у 2021-му перейшов до 17-го окремого мотопіхотного батальйону 57-ї окремої мотопіхотної бригади імені кошового отамана Костя Гордієнка.
За словами побратима Михайла, Дмитро завжди спілкувався українською та був уважним до всіх.
10 липня 2021 року мати Дмитра востаннє спілкувалася із сином: «Він навіть не зізнався, що на Донбасі, сказав, що на навчаннях. «Мам, у мене добре. Все пучком», – як він любив говорити. Казав, що він у потрібній йому атмосфері серед справжніх друзів», – згадала мати Валентина Миколаївна.
Дмитра нагородили знаком «За 15 років військової служби правопорядку ЗСУ», медалями «За оборону Авдіївки», «За оборону рідної держави», «За 20 років сумлінної служби», відзнакою «За захист економічних інтересів України в зоні проведення АТО» та орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).
У Дмитра залишилися батьки, дружина та троє дітей.
У вересні 2021 року на фасаді Токмацької школи № 6 відкрили меморіальну дошку на його честь.
