Василь народився 24 серпня 1987 року в селищі Вапнярка Вінницької області. Мати самотужки виховувала п’ятьох дітей. Змалку хлопець намагався допомагати – підробляв, пас корів і коней. Любив футбол.
«Ми всі бралися до роботи, склавши рук не сиділи. Вася був роботящий із дитинства, таким і виріс», – згадала старша сестра Ганна.
Після школи Василь здобув фахи водія та зварювальника у місцевому училищі, а згодом вивчився на бухгалтера. У 2005 році служив у морфлоті в Севастополі.
Після демобілізації працював на будівництві в Одесі: спершу був водієм бетонозмішувача, згодом – майстром на елеваторі. У 2022 році влаштувався у компанію «Нова пошта».
Після звільнення Херсона перевівся туди з Одеси й працював до літа 2024 року. Саме там зустрів свою майбутню дружину Ірину.
З червня 2024 року служив у 34-й окремій бригаді берегової оборони. Майже відразу отримав у підпорядкування взвод і став його командиром. Спочатку займався підготовкою новобранців, яких невдовзі відправили на передову.
«Він постійно дбав про своїх хлопців. Вася служив – і я разом з ним служила. Коли він казав: «Аню, хлопцям треба те чи се», – я шукала волонтерів, оголошувала збори, знаходила й доставляла все необхідне. Він хотів, щоб його підрозділ був максимально ефективним і щоб у людей було що їсти й пити», – розповіла Ганна.
Пізніше його підрозділ опинився на Херсонщині. Він брав участь у численних важких операціях – у героїчному утриманні позицій під Антонівським мостом, на плацдармі біля Олешків, заходив у Кринки.
