Руслан народився 4 липня 2000 року у місті Вільнянськ Запорізької області, жив у селі Біляївка. Закінчивши дев’ять класів, вступив до Вільнянського професійного ліцею, де опанував спеціальності слюсаря з ремонту сільськогосподарських машин і устаткування, тракториста-машиніста та водія. Паралельно заочно навчався в Оріхівському фаховому коледжі та працював у на «Укрзалізниці» – у вагонному депо Запоріжжя–1 трактористом 2-го розряду.
«Мій син був добрим, чуйним, чуйним і веселим. Він дивився на світ із надією та планами на майбутнє», – сказала мати Наталія.
У липні 2020 року Руслана призвали на строкову службу до лав НГУ. Там він опанував спеціальність водія самохідної артилерійської установки. У 2021 році підписав контракт із військовою частиною 3029 у Запоріжжі.
«15 грудня 2021 року син поїхав на ротацію, служив на блокпості поблизу селища Сартана Маріупольського району. Після початку повномасштабного вторгнення Руслан разом із побратимами відійшов до Маріуполя, де приєднався до полку «Азов». Разом вони боронили місто й нищили ворога», – розповіла мати.
Руслана тривалий час вважали зниклим безвісти. Лише 3 лютого 2024 року воїна поховали на кладовищі в селі Біляївка.
За мужність і відданість Україні Руслана Скрябіна посмертно нагородили орденом «За мужність» III ступеня.
У нього залишилися мама, брат, вітчим, бабуся та тітка.
*** Платформа пам'яті «Меморіал» вшановує пам'ять про героїв спільно із проєктом «Серце Азовсталі», який підтримує захисників та захисниць Маріуполя та їхні родини. Разом ми створюємо серію історій про тих, хто ціною власного життя боронив Маріуполь.
