Михайло народився у селі Тютюнники Житомирської області. У дитинстві з родиною переїхав де селища Борова Фастівського району на Київщині. Закінчив місцеву школу. Згодом навчався у Бердичівському деревообробному училищі та Київському професійно-технічному училищі №17. З початком набору до Школи поліцейських чоловік вирішив піти туди. Поза роботою любив відпочивати на природі, їздити на автомобілі і проводити час з родиною та друзями.
Коли почалося повномасштабне російське вторгнення, Михайло став на захист Київської області у лавах місцевої територіальної оборони. Після звільнення столичного регіону пройшов навчання та вирушив обороняти місто Бахмут на Донеччині. У березні 2023 року пройшов відбір та перевівся до лав ОЗСП «Азов», що у складі НГУ.
«Мій брат до війни був звичайним хлопцем, але для мене завжди був героєм. З першого дня повномасштабної війни він був у ТрО Київської області і боронив Батьківщину. Пізніше перевівся до лав ЗСУ, після навчань був на передовій у Бахмуті. У березні вступив в «Азов», у штурмову бригаду. Наприкінці травня вирушив у Запорізьку область, де загинув під час штурму ворога. Він був молодим, життєрадісним і добрим хлопцем, все життя було попереду. Коли йшов на війну, на передову, він не боявся смерті. Планув весілля і діток, але доля захисника склалась трагічно. Ми всією сімʼєю памʼятатимемо його добрим, справедливим і веселим», – розповіла рідна сестра загиблого Олена.
«Досі не віриться, що він повернувся, але повернувся на щиті. Дуже не вистачає сімейних посиденьок, де він завжди був центром нашого сімейства, бо з такою швидкістю щось розповідати не вміє ніхто. Не вистачає його жартів, підходів, посмішки, просто не вистачає його. Це велика втрата для нас, просто неосяжна втрата. Прийняття досі немає. Дякую за захист, рідненький. Бути воїном – жити вічно. І пробач, Михасику, що я тебе не відвоювала», – написала його тітка Вікторія Славинська.
«Кожен мешканець Чуднівської міської територіальної громади схиляє голову перед відважністю, стійкістю та патріотизмом нашого Героя-земляка. Ім’я Славинського Михайла Олеговича назавжди буде вписане в історію нашої громади та країни. Безжальна війна забрала не лише його життя, а й мрії, і майбутнє… Захисник служив вірою і правдою за нашу Україну, за незалежність, за спокій сердець та за майбутнє кожного українця. Співчуваємо рідним та близьким, щиро розділяємо біль втрати та схиляємо голови в глибокій скорботі!» – зазначили на сайті громади.
Поховали захисника у рідному селі.
Вдома на Михайла чекали мама Тетяна і тато Олег, сестри Олена, Валентина і Марія, наречена Анна, велика родина і друзі.
