Павло народився в селі Кам'янське Запорізької області. Жив у селі П'ятихатки рідної області. Закінчив загальноосвітню школу Степногірської селищної ради. Потім здобув вищу освіту в Дніпровському національному технічному університеті за фахом автотранспортного технічного механіка. Працював будівельником, мав пропозиції в різних містах України і за кордоном. Любив тварин і природу, писав вірші.
Під час повномасштабної війни чоловік захищав свою країну від окупантів у лавах Збройних Сил України. Служив у 53-ій окремій механізованій бригаді імені князя Володимира Мономаха. Обіймав посаду головного сержанта-командира кулеметного відділення. Воював на Донеччині.
За час служби Павло був нагороджений грамотами, медаллю «За участь в боях за Бахмутський рубіж», яку, на жаль, отримали вже його батьки. Також за особисту мужність, виявлену у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане виконання військового обов’язку посмертно нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
«Паша – добра і чуйна людина. Не проходив повз чужої біди. Завжди з посмішкою і позитивним настроєм казав: «Все буде добре». Пишаюся ним, адже він найсміливіший, кого я знаю. Казав, що всі хочуть перемоги, але ніхто не хоче йти боронити. Хто тоді? Не маючи взагалі військового досвіду, від кулеметника дійшов до головного сержанта-командира. Тому що був відданий Україні і народу не на словах, а на ділі. Сам був контужений, але виходив з позиції останній і ніс ще пораненого побратима. Бо думав в першу чергу про інших. Після його загибелі навіть чоловіки плакали. Це велика втрата для всіх нас. Паша назавжди в наших серцях», – розповіла рідна сестра загиблого Наталя Морозова.
Поховали воїна на Кушугумському кладовищі, що у Запорізькій області.
У Павла залишилися батьки, сестри, син, рідні, друзі та побратими.
