Артур народився 31 березня 1995 року в селі Ревне на Київщині у сім’ї військових.
«У дитинстві був, як герой фільму «Один вдома». Відколи йому виповнилося два, я жила в постійному стресі, бо Артур був темпераментним і непосидючим. Я завжди боялася за його життя. Щороку по кілька переломів рук і ніг. Йому всюди треба було залізти, усе побачити – допитливий і ризиковий. Був дуже жвавим, активним, рішучим, мав допитливий розум і невтомну жагу до дії. Завжди був душею компанії. Його енергія й креативність захоплювали всіх навколо. Син мав безліч ідей і ніколи не боявся їх втілювати», – сказала мама Наталія.
Артур займався музикою і спортом, найбільше любив стрибати з парашутом. Брав участь у благодійних марафонах. Після школи навчався у Криворізькому ліцеї з посиленою військово-фізичною підготовкою. У 2013–2015 роках служив у 10-му окремому загоні спецпризначення імені генерал-майора Максима Шаповала. У 2018 році здобув ступінь бакалавра з телекомунікаційної інженерії у Київському коледжі зв’язку.
Артур любив знімати і фотографувати щасливі миті. Мріяв стати режисером і показувати світ через камеру. Він любив і вмів працювати з дітьми, тому за першої нагоди їздив у Camp Life, де став одним із найулюбленіших наставників. Під час змін знімав із дітьми короткометражні фільми в різних жанрах, вчив їх грати на гітарі, заохочував до спорту. Також організовував воркшопи з кінорежисером Любомиром Левицьким. Разом із ним працював над фільмом «Капітан Україна» і паралельно займався розробкою та реалізацією офіційного мерчу проєкту.
З майбутньою дружиною Каріною познайомився в таборі: «Артур з’явився в моєму житті тоді, коли моя мама боролася з раком. Це був один із найважчих періодів, і саме тоді він став для мене опорою, другом і підтримкою. Ми почали проходити цей шлях разом. І з кожним новим випробуванням ставали сильнішими, а наші стосунки міцнішими. Ми були не просто закоханою парою, а й добрими друзями. Могли годинами говорити, будувати плани, гучно сміятися або просто мовчати разом. Ми змогли пройти через усе. Усе, крім війни», – сказала дружина.
З початком повномасштабного вторгнення Святий служив у складі 49-го окремого штурмового батальйону «Карпатська Січ» на посаді командира роти вогневої підтримки. Боровся за Лиман, брав участь у звільненні Ізюма.
Ветеран Олександр Будько на псевдо Терен у книзі «Історія впертого чоловіка» неодноразово згадує про Святого. Також Артур став прототипом головного героя дитячої книги «Полум’я перемоги», яку в березні 2026 року презентувала військова Оксана Рубаняк.
Артура за життя нагородили медаллю Михайла Колодзінського, відзнакою «Захисник Донбасу» та хрестом «Карпатської Січі», а посмертно – орденом «За мужність» ІІІ ступеня. На фасаді школи в Підгірцях на Київщині встановили меморіальну дошку.
Поховали воїна в селі, де пройшло його життя.
У Артура залишилися мати, дружина, сестра, брат та інші рідні.
